Пропоную обговорити на форумі дуже складну і важливу проблему – функціонування української мови у медіа, насамперед на телебаченні. Актуальність проблеми очевидна. Ми живемо в час новітніх інформаційних технологій. Телебачення справляє величезний вплив на людину, зокрема й на її мовну поведінку. Особливо потужним є вплив телевізії на дітей та підлітків. З огляду на це без утвердження української мови у медіа складно говорити про набуття нею повноправного статусу державної мови у суспільстві загалом. Але яким чином наповнити телеканали україномовним (і при цьому якісним) продуктом? Зараз проблему намагаються вирішити за допомогою квот. Пункт 4 ст. 10 Закону України "Про телебачення і радіомовлення " встановлює, що « Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу,
коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше
75 відсотків загального обсягу добового мовлення.» На перший погляд, чудово. Але на практиці квоти довели свою неефективність, бо є багато способів їх обійти. Наприклад, до отих 75% україномовного продукту зараховуються російські фільми, субтитровані українською. Але це – суцільна омана і лукавство. Адже більшість українців і досі чудово розуміють російську, а тому, навіть читаючи субтитри, сприймають фільм на звук, тобто російською. А якщо додати ще й часто низьку якість цих субтитрів, то їхня цінність для українізації етеру стрімко наближається до нуля, якщо не набирає від’ємного значення. Інший спосіб викрутитися – запрошення на українську програму російських "зірок". Зрозуміло, що у цьому випадку програма формально україномовна, але українською ведучий лише вітається і прощається, а сама програма йде російською. Показовий приклад – «В гостях у Дмитра Гордона» (і це на державному телеканалі!) Крім усього іншого, такі «двомовні» програми шкідливі тим, що нав’язують глядачеві думку про природність переходу на російську, про «вищість» російської мови порівняно з українською.
Кількість прикладів можна множити. Постає питання : а що ж робити? Ще минулого літа відомий журналіст Андрій Куликов опублікував на «Телекритиці» статтю, у якій запропонував, на перший погляд, дещо парадоксальний вихід із ситуації. Куликов пропонує дозволити створення в Україні цілком російськомовних каналів. Таким чином, з одного боку, буде задоволено права мільйонів російськомовних, на яких неможливо не зважати. З іншого боку, разом зі створенням російськомовних каналів інші канали потрібно зробити суцільно україномовними. За таких умов мовна ситуація на ТБ стане значно кращою, здоровішою. Бо якщо поряд співіснуватимуть 100 % україномовний та 100 %, кожен глядач матиме вільний вибір. З каналів зникне «мовна мішанина», яка так дістає і шкодить сьогодні. Мовна конкуренція примусить україномовні канали дбати про якість свого продукту, підбирати найкращі кадри. Ставлення російськомовного населення до української мови також має покращитись, бо вона більше не асоціюватиметься із примусом. Щоб не сталося так, що всі українські канали перейдуть на російську, Куликов пропонує зберегти у Законі згадані вище 75 %, але перетворити їх у співвідношення каналів. Тобто на один російськомовний загальнонаціональний канал має припадати три україномовних.
Не знаю, як вам, але мені пропозиції Куликова видаються дуже цікавими. Шкода, що стаття не викликала належного резонансу навіть в колах експертів. Можливо, це справді був би найкращій варіант. Подобається нам це чи ні, але російська мова на українських телеканалах буде ще довго. І я волів би щоб у нас справді був поділ на суто російськомовні та суто україномовні канали, а не та прихована русифікація на всіх каналах, яка є сьогодні. Також менше стане суржику. Тобто я вважаю, що чіткий і жорсткий поділ каналів за «мовною ознакою» пішов би на користь українській мові, українській справі та українському телебаченню. Хочу дізнатися думку також інших теревчан. Сподіваюся, дискусія буде жвавою!
