Якось син до тата йде,
Почина розмову:
«Тату, шо воно таке -
Уркаїнська мова?»

Тато дунув косячок,
Шоб не пухли вуха,
І сказав йому: «Синок,
Розкажу. Послухай».

Якщо довго реготав,
Щелепа одвисла -
Пишеш: «Афтар, ну ти дав!
Я аж гепнув з крісла!»

А побачиш далі ще
Фішки та приколи -
То тоді пиши «Пече!
Просто зпопідстолу...»

Ти від сміху плакав так,
Шо аж текст не видко?
Це вже: «Вбивпаскудонах!
Ти пекельний дідько!»

Всі приколи «непіццтул»,
Сто разів пробиті?
Напиши: «То ти гуцул?
Граєш на трембіті!»

А якщо гидке воно,
Наче ті кислички -
«Криотиф, пиши, гімно!
Афтара - допічки!»

Хочеться послати нах,
Чухаються руки?
«Вчи москальську! Незарах!
В Жидачів, тварюки!»

Афтар збоченець і псих?
Є у нас в народі
Слово влучнеє для них:
«Пісюнковий злодій».

А якщо чиїсь слова
Не звучать ефектно,
Напиши: «Твій дім - Москва,
Кобзо ти діхфектно!»

Щоб читати чийсь накат,
Треба водки літр?
Коментуй його: «Під кат!
Забагацько літер!»

Хай народ товстий роман
В каментах малює,
Ми ж напишемо:
«Їблан. Ф сотні й не хвилює...»

А щоб плюнути в мурло,
Злістному одміну,
Пишеш: «Встрель себе, мудло,
З ходу та об стіну!»

Там про тебе хтось створив
Тему злу та люту?
Напиши: «Опісюнів!
Афтар, пий отруту!»

Спілкування шось не йде,
Наче всіх прибито?
То спитай: «А цицьки де?
Тему не розкрито!»

Придовбається якщо
Демагог кульгавий,
Наша відповідь: «І що?
Цьом тебе, плюгавий!»

Щоб запалені мізки
Вмить охолодити -
«Ктулху фхтагн, хлопаки!
Прошу не будити!»

Якщо дурні гнуть «Під кат!»
Щось смішне та нове -
Кинь: «Писако, так тримать!
Не труїть, панове».

Якщо дівка дуже зла,
Їй на всіх начхати:
«Ти, доярко, із села?
А з якої хати?»

А якщо вона коли
Скаже добре слово -
То одразу похвали
«Кицю, гламурово!»

...Всіх приколів ти допер,
Можеш вийти в люди...
Укрнет тебе тепер
Поважати буде!

«Хоч у тебе в голові
Замість мозку - дуля!
Абісцятись, дайте дві!» -
Відповів синуля.