Буває, що люди сваряться, а живуть разом до смерти, а буває тихо розлучаютья. Але життя на цьому не закінчується, часто густо усе налаштовується на краще, часто і ні.
Як до розлучення батьків ставляться іхні діти, або іхні батьки? Виникає безліч питань.

Форумчани, було б цікаво почути Ваші думки та Ваші додакові питання, щоб додати іх до опитування.

Тему виправлено. Прошу до обговорення.

Коли розумієш, що в перспективі крім взаємних обовязків і неприязні залишаються лише скандали і докори................ "тоді тушитє вьосла і сушитє свєт"

Якось в голосуванні нема основного.
...тоді, коли двох осіб полишає порозуміння, довіра й вони не чують один одного

на мою думку перед тим як бігти подавати на розлучення потрібно все гарненько сісти і обдумати . Навіть коли в сім'ї нема взаєморозуміння , але є діти то після розлучення буде ще гірше оскільки діли будуть обділені увагою одного з батьків ( скоріше всього зі сторони батька ) . Але все ж таки якщо ситуація критична то тоді вже можна й йти подавати на розлуечння , але тоді якщо це дійсно дасть полегшення

як на мене, то 1-й, 2-й та 4-й пункти - різні варіанти одного й того самого. а також 3-й і 4-й схожі. Шлюб- перший крок до розлучення))) Особисто я розлучилася б за умови якщо чоловік почав пити,піднімати на мене руку і зневажати нашими дітьми і родиною( а не особисто мною)
You think that I can't live without your love
You'll see,
You think I can't go on another day.
You think I have nothing
Without you by my side,
You'll see
Somehow, some way

Коханки- то не привід. Тюрма..задежить від того злочину який він скоїть. ну,і якщо він мені стане огидним,бридким.

Треба розлучатися ще доки зустрічаєтеся. Потім можна - але навіщо паспорт засмічувати штампами?
А щоб не завтикувати спочатку потрібно пожити разом. Років так зо 5. Тоді якраз "вічне кохання вбивається побутом", ви не будуєте жодних ілюзій щодо один-одного. Знаєте як партнер поведе себе в тій чи іншій побутовій/життєвій ситуації. Не буде рукоприкладства та п'яних дебошів і т.п. -якщо ви звичайно ж відмовитеся після спільного проживання.

А якщо вже ви "окільцьовані", то спробуйте спочатку сісти і поговорити - звернути увагу на недоліки один одного і т.д.

P.S. Спостереження за знайомими:
- ті що одружилися "по большой любви" наразі живуть як кіт з собакою, багато порозвордилися:
- ті що одружилися "хочеш - можемо одружитися - мені пофіг" наразі живуть цілком благополучно, не мають один до одного жодних претензій.
Думайте.

На мою думку, розходитись варто тоді коли нема про що один з одним говорити...

Цей момент кожен відчуває, від цього нікуди не дітись, ти дивишся на людину яка ще вчора була тобі рідною і розумієш , що все минуло. Вона навіть починає тебе дратувати .Це як прокинутись від сну.

Розбігатись куди подалі одне від одного треба тоді, коли нема про що помовчати. Скрябін форева, Кузьма таки правий...

Моя думка така: розлучатись взагалі не потрібно. Я проти розлучень! Як у гуморесці Руданського:"Бачили очі, що купували, - тепер їжте-повилазьте...":)

Хоча, якщо вже зовсім ніяк далі жити, то краще одразу, як тільки зрозумієш, що точно немає у вас спільного майбутнього, розбігтись, аби не втягувати одне одного в старість.

Судячи з віку і життєвого досвіду автора теми, відповідаю: не знаю коли варто та й чи варто взагалі? Кожна родина і її історія різна по-своєму, і чинники, що призводять до розлучення у кожного свої. В когось можуть бути бзіки(п"янка, коханки) і т.д. І ніж жити у вічному кашмарі, але "заради дітей" - краще розійтись і не обовязково з печатками, просто розійтись, а діти? діти зрозуміють коли підростуть. Але все ж таки варто спробувати склеїти тріснутий горщик, бо коли є діти, то годі шукати щось на стороні, все добре - давно вже розібрали до вас. Молодше? А чи буде воно тим надійним плечем, що ви мали досі і з яким прожили усе своє життя? Та й зрештою ставити питання в інеті коли варто розлучатись - несерйозно. Тому нехай у вас все буде добре, нехай усе налагодиться, якщо воно дало тріщину

Гм....зараз дуже багато сімей у нас живуть на "грані розриву",це може бути і 5 років і більше а можуть і до кінця життя гризтися,майже ненавидіти один одного але не розлучитись.В основному це так через комплекс "а що скаже сусідка з 1 поверху??",от люди і живуть разом, хоч ні про яке кохання й мови вже нема. Думаю розлучатися треба в дійсно особливих випадках,ну коли вже все,терпіти його більше не хочу і не буду. Мої батьки вже 3 рік на такій грані.Не розумію чому вони досі разом але іноді слухаючи мати на всю квартиру в звертанні одне до одного мені щиро хочеться щоб вони нарешті розійшлись..може комусь від того стало б краще.

ха! а потім вони розійдуться - і знаєш як ти можеш сильно пожаліти?!

...а чорт його знає, коли треба... зрештою, якщо люди розходяться - значить так треба...

Розлучення - це або результат безвідповідального вибору, або результат безвідповідального ставлення до свого вибору.

У Європі є таке поняття, як "роздільне проживання". Тобто офіційно розлучення не оформлюється, а офіційно оформлюється "роздільне проживання" - подружжя просто роз*їжджається по різних квартирах і веде кожен своє приватне життя. Так може тривати як завгодно довго. За законом це означає, що майно ділити не потрібно, борги або кредити погашаються спільно (або той, хто взяв); зрада не є підставою для розлучення, і кожен має своє вільне життя.

До цього були змушені додуматися, щоб виправляти помилки невдалих шлюбів, яких наразі у більшості країн дуже високий відсоток, більший за 60%. Що ще раз підтверджує відсталість самої інституції шлюбу, яка вже віджила своє у теперішньому вигляді.

коли відчуваєш що вже нічого не повязує тебе з чоловіком крім штампу в паспорті

Розлученя відповідальна річ томущо після розлученя можна проце пожалкувати.Тому на мою думку розлучатися потрібно тоді коли вже все остаточно зруйнувалося у сімЇ і немає взагалі взаєморозуміння.

А до чого інституція шлюбу до відсталості людей?

Є вже тема "Коли варто одружуватись". Там купа думок та порад, там є з чого собі вибирати)) Не треба себе перенапружувати і спочатку знаходити формулу для "коли варто одружуватись" а потім формулу для "коли варто розлучатись". Краще розібратись з одруженням (воно і ясно, без нього й розлучатись не вийде) а вже потім, виходячи з досвіду, кожен день слід задавати собі запитання "одружився б я з нею, якби не був одружений?" і давати відповідь. Якщо вона негативна - то самий час розлучатись.

більшість каже "спробуйте налагодити відносини"........Я б сказав інакше......немає життя - не мордуй себе та інших.....Власне я думав так як більшість форумчан, що описують вище (маю на увазі налагодити стосунки і т.д.)......був страх.....але тепер живеш інакше і ...власне "ЖИВЕШ!" (це я про себе)......а тому давати пораду я навіть сам зараз не можу і......не хочу........кожен сам вибирає власний шлях.....

Впринципі можна взяти все разом=) Але вибрала перше..Мабуть це те що для мене було б останньою стадією...

Шлюб, це перш за все, рівноправне партнерство. Коли тебе принижують, ти живеш в постійному страхові і рабстві - навіщо терпіти...
В кожного своя сім"я і "клініка". Головне, щоб у Вашу сім"ю не пхалися зі своїми порадами "доброзичливці"...вам вирішувати, коли варто розлучатися.

А слід розлучатись? Питання риторичне, відповідь у мене є, проте я в ній не впевнений.

Коли прокидаєшся ранком і з жахом розумієш, що людина яка лежить поруч з тобою\готує їсти на кухні\сидить в ванній\мчить на роботу - тобі чужа. Чужа і все, і немов не було нічого.

Чи варто було одружуватись, щоб кожен день задавати собі таке сумнівне питання. Одружуються щасливі - коли питань немає, бо питання це сумнів, а сумнів не недовіра, а це в свою чергу страх.

По великому рахунку людина сама визначає жити в страху чи в любові.

а одруження яким макаром тут?

Дати конкретну відповідь на це запитання неможливо!!!! У всіх все порізному тому і шаблону розлучень бути не може!!!А якщо таке питання виникає в голові, то потрібно добре порозкинути мізками, щоб знову не помилитися, адже один раз ви уже помилилися одружившись. Особиста моя, суб"єктивна, думка така:" Розлучатися треба тоді, коли крім жалості, до партнера, ти нічого не відчуваєш!!!"

Розлучатись потрібно як тільки зрозуміли, що не підходите одне одному, попри всякі почуття. Але це дуууже важко. Легше, коли хтось один виявляється зрадником.

колись хтось не сюсюкає з чужим его, ага


цікаво,учтьом*записує

Я зараз не одружений і судити не можу нічого. Майбутнє покаже... визначити якийсь термін не можливо. Рішення приходить вже під час такої ситуації.

мабуть час покаже, тай люди ж розуміють якшо вони не одне ціле, в цьому випадку взагалі краще неодружуватися, щоб потім не ставити такі питання...

та питання не з легких
певно коли бачиш що вже нічого доброго не вийде і ти зробив все що тільки міг щоб виправити ситуацію

Розлучатися слід тоді, коли пройшло кохання, розуміння і повага. Коли немає ради чого підтримувати відносини, коли та людина, яка колись була коханою, стала чужою.


Повірте мені, коли люди вирішують одружуватися, то вони закохані, вони рахують себе одним цілим. Прадв, існують випадки "так сталось..." і "вже пора, бо старію...". Але це вийнятки. В сімейному житті не все так просто, може зникнути розуміння, і навіть кохання. От тоді вирішується питання доцільності розлучення. Як казала одна відома людина (на жаль не пам'ятаю хто): "Те, що не може бути разом краще роз'єднати!".