Це якщо хороше...
Батьки вкладають те, що вважають за потрібне... Хто погане, хто хороше.. діти - то ж не паперовий пакунок, в який Ґ"напхав" всього і готов... Дитина осмислює, аналізує... Вбирає в себе не тільки дії батьків за зразок...

В тому-то й річ, що дитина - не горщик, в який треба пхати інформацію, як врожай. Вони повинні самі пізнавати світ

Напхайте Г і Г отримаєте.Тоді не шкодуйте, що погане виховання . Думати треба що "пхати".



Перш, ніж дитина буде пізнавати,у неї повинна бути деяка інформація про Світ. Початок повинні закласти батьки.

По-перше, то була "очепятка"...
По-друге, саме це я приблизной мала на увазі, тільки без явної "г"

Дві альтернативи: я виросту, вивчуся і звалю від батьків (з подальшим віддаванням коштів вгаханих у мене) або я залишаюся з батьками і виконую усі (чи майже усі) їхні забаганки, отримуючи за це відсутність "труднощів" у утвердженні власного життя (за умови, що усім зручно). Tertium non datur, якщо вам так здається - то або ви цинічна особа, яка нагло використовує батьківську любов, або ваші батьки ніколи не побачать у вас дорослої особи, добром зазвичай жодне не завершується (звісно, за умови присутності у вас та у батьках власної волі).

Угумс, так-так. Треба заборонити батькам вчити дітей розмовляти - хай самі пізнають цей світ з мовою включно.

Так як вміє довести мій тато, так не вміє навіть свекруха... Завжди, за будь-яких обставин ми мирно говоримо тільки перших 15 хв. Мама розбороняє, каже, щоб помовчала... А це просто не реально... Одинакові характери, впертість, хоча, поза тим,Ю безмежна любов одне до одного, постійно зштовшує лобами... Ех.... Як то тяжко довести свою правоту... Гррр.. (Це після вчорашнього "допінгу")

о да. згоден. впертість характерів є така штука.

дитина батькам нічого не винна, хіба виростити внуків так само

просто якщо батьки люблять дитину, то вона любить їх так само, дбають про неї - і вона захоче подбати про них коли виросте
і все. це саме собою розуміється і стається - діти ставляться до нас так як ми того заслужили
а от батьки бувають не найкращими прикладами для наслідування, це факт

діти не наша власність, їм треба допомогти вирости і прожити власне життя вільно і щасливо
а вони зроблять це для своїх дітей


ні, якщо вона допомагає рости, а не шкодить

Сьогодні зранку, попиваючи кавусю на балконі, став свідком такої сцени: з сусіднього підїзду вийшла жінка років 40 з малим років 8, жінка закинула слідуючий монолог

- яке ти гавно, гавно, ти поняв ти мале гівно, навіщо ти натягнув ті окуляри, ти що придурок, на кого ти рівняєся, на дибілів, ти гавно-

Настрій одразуж зіпсувався, адже жінка розмовляла з малим як з нашкодившою твариною. Який в майбутньому стане малий навіть уявляти нехочеться.

Таке і виросте. В дитини не буде стимула покращуватись, всерівно найближчі люди його вважають Г, шкода дитини.

Це напевно вже частина української ментальності - вважати свою дитину нижчою істотою.
Але є ще друга сторона, коли батьки вважають свою дитину генієм, а всі решта (сусіди, друзі, вчителі) - то наволоч, яка дурно на ту дитину нападає.

Я недавно татові заявила що як універ закінчу-в Амєрєку укачю))))) Так тато чуть з дивана не впав....каже:" Ти...та ти....та шо в Тебе вопше в голові.....ти невдячна! А як же я?"
Це пісєц))))

Дитина має поважати і любити себе, але не забувати про повагу до інших.

Якшо дитина буде любити себе, то про повагу до батьків можна забути. Дитина має поважати і любити - батьків, а не себе.

Фіґня.
Дитина всюда не просилася, тож нікому нічого не винна, й тим більше не повинна любити всіх разом або коремо кожну людину, також і батьків не повинна /може, а може й не може, проте не повинна точно/.
Якщо ж дитина любитиме не себе, а інших, то вийде з неї особа з комплексом меншовартості, що зле.

А шо тоді з неї виросте, якщо вона буде любити тільки себе - егоїст. Це по Вашому краще?

Батьки та діти...одвічне питання??? Якщо шукати вихід-знайдеш,а якщо жалітисю на доля,цим нічого не вдієш! Я скажу НІ! У мене родина не ідеальна,і на щастя,я представити не можу що може статися,щоб я або батьки від мене відвернулися! Конфлікт,сперечання,скандали,і не жодної обіди... Зважи є альтернативні підходи,якими ми і користуємося! Головне не опускати руки!

Безперечно, саме егоїстом вона буде! І це є добре! Патамуша егоїзм - природний!
Краще нехай людина буде егоїстом і свідомо любитиме інших, аніж буде любити інших, бо повинна, бо так навчили, тобто безпідставно любити. Любити безпідставно й несвідомо суть зло!

Не згідна. Адже, коли дитина не буде себе любити, якщо змалку не закласти в неї повагу до себе, вона до кінця життя буде закомплексованою. Принаймі своїх дітей я виховую саме так. І, повірте, хоч мої діти цілком впевнені в собі, вони поважають і люблять мене. Почасти спілкуються зі мною скоріше як з подругою, ніж з мамою. І це мене дуже тішить. Адже саме тому, що вони цілком впевнені в собі, їм немає потреби "понтувати" перед іншими. Саме так виховували мене мої батьки, саме так виховую я своїх дітей - без бійок, без лайок. Адже кожна дитина - це особистість. Її потрібно поважати, рахуватися з її думкою, її бажаннями.

Допоможіть порадою...
Мої батьки мене не розуміють... А скоріше просто відмовляються зрозуміти. Боюся думати, але якщо так буде продовжуватися далі, то нехай не дивуються через кілька років, якщо я забажаю жити на Алясці, аби тільки рідше зустрічатися з ними. Мене просто вбиває їхня недовіра. Вони постійно намагаються мене оберігати, контролювати, опікати. І постійно говорять, що йдуть через це на велику жертву, а я ніби нічого не ціную. А насправді мене нудить від тої їхньої опіки.
Вони зовсім не довіряють мені, хоча поштовхів до цього практично не має. Я втомилася, я не можу пробачати їм те, що вони мене не сприймають і починаю ображатися. А вони роблять вигляд, ніби «немає чого». Я і розмовляти з ними не хочу, закриваюся в кімнаті з паскудним настроєм, а вони починають собі накручувати, що щось не так і, що я погана, бо не спілкуюся з ними. А мені навіть бачити їх не хочеться.
Через цю напругу з батьками, мої відносини з братом стають все гірші і гірші. Я просто не знаю, що зі всім цим робити. Але з*ясувала одне – я не поступлюся нізащо. Буду байкотувати, доки вони не почнуть відноситися до мене як до рівної у правах, а не як до п*ятирічної дитини.

У вас уже є рішення - навіщо вам поради?
p.s. А взагалі: терпіти до повноліття тоді робити що забажаєте не озираючись ні на кого.