Не розривала, не так по любві як по залежності від них. Іноді хочеться плюнути і поїхати додому,хай тільки лишать в спокої. Можна звичайно сказати "даа,всі ви такі малалєткі невдячні". Я вдячна тільки за те що мене годують і вдягають і взагалі забезпечують,але хіба за це я маю платити тим що вони з мене іздєваються? Просто так,по кайфу щоб хтось понервувався,а не скаже ж нічого,бо залежить.

нєа не відповідь. практикування йоги абсолютно не залежить від квартирних умов. чи воно вимагає підвищеного комфорту?)))))

я ж написала, якщо хлопець здатен лише на слова і жодних вчинків, це не хлопець.

а що означає мало чого добилася? не має двоповерхового будинку і гаража з трьома машинами?

Коли батьки дитині не співають такої "пісні" в дитинстві, то потім виростають невпевнені в собі люди із комплексами

Але коли перегинають палку, "виходить" егоїст, якому все дозволено! Все повинно бути в міру!

Та хай вже ліпше егоїст. Він хоч себе любить, на відміну від "закомплексованого". Бо побутує думка, що той, хто не любить себе, - не любить нікого...

Ще раз повторюся: "Все повинно бути в міру!"

Угу, і ця міра у кожного своя)

в червні 2006 року я пішла з дому.
коли стосунки в сім*ї відбуваються по схемі: "я доросла - ти мала, я мати - ти дитина, я права - ти ні, тому сиди і роби те, що тобі кажуть", ніякого конструктивного спілкування і тим більш взаємовідносин бути не може, тим більше, коли в той же відбувається безпосереднє втручання в моє особисте життя і намагання його змінити чи знищити, які, на жаль, увінчались успіхом.
тому я, мабуть, не прихильник любові до батьків по причині "вони дали мені життя", якщо це один-єдиний аргумент, яким вони пояснюють свою поведінку

Я цього взагалі не розумію,але то таке.У кожного свое життя і свої проблеми.У моєї подруги така проблема між її сестрою і татом - 5 років не розмовляють(вчора жалілася мені цілий вечір).Обидва зляться один на обного,ображені.І дуже навіть хотіли б помиритися,але через гордість ніхто не заговорить першим.Хоча дорослі люди ж...А найбільше від цього всього дістається моїй подрузі,яка опинилась між двома вогнями.Невже щось може бути настільки серйозно,що не можливо було пробачити.А потім може бути пізно і все життя себе карати за свою гординю.....Не розумію.

На Сході кажуть: "Батьків треба цінувати більше за дітей, адже вони єдині, а дітей може бути багато". Тому у них дуже уважно і з повагою ставляться до батьків, у нас же батьки роблять все заради дітей, тому що вони - майбутнє. Я навіть і не знаю, якої я точки зору

Може.
Але оскільки подруга досі жаліється - значить у неї нема таких підстав і це просто дурощі.

Можливо я недостатньо зрозуміло висловився.Але моя моя подруга опинилася між татом та сестрою,які не розмовляють.А подруга спілкується з обова і їй відцього дуже важко.....І обидва кажуть їй що вони не проти помиритися,але якщо інший вибачиться.А сварка там ніби серйозна....

Значить нічого серйозного - звичайні дурощі. Максимум - хтось ляпнув щось не подумавши.
Коли я писав про підстави, то мав на увазі силу незворотньої дії, коли ніякі вибачення не допоможуть.

Можливо дурощі.Тоді тим більш чому не помиритися?Вже 5 років....Це дуже багато для дурощів,на мою думку

Не знаю - це у них спитати треба.

Хм... Тема дивлюсь дуже актуальна.
А я гадав, що це тільки у мене така дурня коїться.

Вже більше 15 років живу окремо від батьків, а місяця два тому отримав таке гониво від бітьків на мою дружину, що навіть все і не напишеш. Дружина теж ображена і розціює все як покльоп, і це так і є. Але я заради батьків розцінюю, як дурне непорозуміння. Пояснення батькам з мого боку, та спроби владнати проблеми привели к тому, що я був повинен вибирати кого я більш люблю.

Не менше, не більше, як малі діти...А я, як мала дитина, раз їм потрібно вибір, то обрав дружину, бо я їй більше довіряю і знаю за що.

Зараз не знаю що робити, і це мене іноді шкребе, як згадую. Спілкування з батьками на нулі. Здається вже все зробив заради миру, що більше вже і робити нічого.
То хочеться махнути на все це, типа, та хай вам грець і забути, то починає шкребти. Як це так, треба ж батьків поважати, так я і поважаю, але вибирати між батьками та дружиною це дурня повна.

Вітаю з правильним вибором



Це все дурниці, навіяні вихованням. Доведеться зібратися з силами і викинути їх на смітник - набагато простіше жити, коли усвідомлюєш для себе, що батьки - такі ж люди, як і всі, і відповідно можуть або заслуговувати на повагу, або ні - а не апріорі, як святі, безгрішні об"єкти поклоніння.

В том-то і справа, що як раз повагу батьки давно вже мають. Навіть не апріорі, а є за що. І якщо вони "захворіли" то що тут поробиш. Це боляче...

ДАЛЕКО не все залежить від дітей. Навіть не половина. Маю на увазі у їх стосунках з батьками.
До мене "мама" (хм... ) ставилась як не просто до чужої людини, а навіть ненависної. Коли в мене, навіть ще у малому віці, з'являлися пориви налагодити відповідні стосунки - закінчувалося або нічим, або ставало ще гірше. Тож я лише з полегшенням зітхнула, коли перестала остаточно з нею спілкуватися.
Іноді, згадка про свої стосунки у дитинстві з тою жінкою, повертає мене у нормальний стан, коли нерви здають через малюка. Не маю бажання, щоби він відчув хоча би соту частину того, що відчувала я по відношенню до "мами".

До теми: http://uka-didych.livejournal.com/274690.html

Ага. Колись, пригадую, я десь сам таке точнісінько писав. Хоч і жодним чином не психолог.

завжди мріяла заробити грошей і від"їхати від батьків подалі... нарешті мрія збулася

Особисто в мене досить скаладні з батьком стосунки. Коли була на першому курсі навіть з дому пішла...на 1 день

а він помітив?

Дотепно
Та помітив,бо втекла з сльозами з хати,на другий день під благання мами повернулася. Проте,батькові помстилася.
А зараз він якщо щось не по його,постійно каже:"Можеш забиратися!!!" Не дуже здорова атмосфера в сім"ї,згодна. Але маємо те,що маємо...(с)