В школі багато разів хотілося піти з дому. Але лише коли отримала роботу, тоді змогла відокремитися від батьків.
Чи є у вас історія розриву стосунків з батьками, і чим це закінчилося для вас?
Кілька днів тому побачила у ТСН на 1+1 розповідь про 13-річну дівчинку, яка написала заяву, щоб позбавити своїх тата і маму батьківства. Наразі живе у притулку. Показували батьків, ну нічого такого суперстрашного. В них двоповерховий будинок на київщині, є молодша сестричка, яка не хоче йти від батьків. Щоправда атмосфера там відчувалася депресивна, спадало на думку, що батьки щовечора люблять "розслаблятися" після важкого життя, хоча вони ще явно не алкоголіки. Мати з ранку до вечора торгує рибою на вулиці. Спілкування з дітьми там певно немає.
Що цікаво, дівчина попросила батьків кинути курити й пити, на що вони сказали, що не дадуть їй собою управляти і відмовилися це виконати.
Скоро пройде півроку, після яких суд батьків позбавить прав.

Раз, пів року я не з ними не говорила та не приїжджала. Потім помирилася з ними, але досі багато чого їм не говорю і vice versa (брат мені розказує що і як).

Колись в дитинстві багато грішив на своїх батьків, але тепер розумію шо хоч вони не ідеальні, але вони дали мені дуже багато в житті, тому стосунки не розривав і надіюся шо такого ніколи не буде.

хмм...не знаю...кращої подружки, як мама, в мене нема і не буде певно...тому навіть думка така не приходила в голову, хоча років у пять була така мисля. сусіди в мене класні дуже, ото як висварять добре то я все збиралась йти до сусідів жити)))

Та не сваритися з батьками треба, а допомагати їм... Мама з віком почала хворіти, я в один день збагнула наскільки мені дорогі батьки...Зараз якщо маю десь лишні гроші - одразу мамі купую ліки. Ні за що в світі не перестану їх поважати і любити! Я зрозуміла, що навіть коли в світі залишишся одною нікому не потрібною - батьки завжди приймуть і зрозуміють...

з однієї сторони нема з ким їх розривати.. а з іншої.. не виявляють бажання їх підтримувати)

Співчуваю тобі. Але не у всіх батьки такі, що приймуть і зрозуміють. Навіть коли вони хворіють.

Мені здається, якою не була б сварка, завжди можна пробачити, повернутись і помиритись..Батьки- то святе...
Не вмію ображатись, не навчили....

Заздрю своїй бабусі, до неї на святвечір приходить 30 чолвік(дітей, внуків,правнуків).....всяке було в родині, багато сварок, бід, але всі в купі тримаються.....

Ніколи подібного не робив і не думав робити. Так, є різні батьки, але стосунки потрібно підтримувати завжди, бо якщо батьки дійсно дбають про своїх дітей, то вони є єдиними людьми, які будуть завжди тих дітей підтримувати, в будь - якій ситуації. Мама і батько будуть чекати на сою дитину завжди. Варто пам'ятати - жодна дівчина/хлопець так не будуть чекати свою половину, як мати буде чекати своїх дітей.

Батьки... Це ж саме ближче, що є в кожної людини. Скільки б тобі не було років, мама і тато завжди будуть вважати тебе дитиною, будуть чекати тебе. Так, звичайно, різні бувають батьки. Бувають випадки розлучення, сварок, присутності алкоголю в житті. Дитина може образитися на когось з батьків. Але ті рідні зв'язки повинні вилікувати образу. Я дуже давно не спілкуюся зі своїм батьком - так сталося, що він зараз проживає в іншому місті. Навіть не передзвонюємося (я навіть не маю його номеру телефону). Але я не тримаю на нього образи. І зараз стараюся через знайомих вийти на нього щоб надіслати весільне запрошення. Не знаю, як він сприйме цей мій крок. Не приїде - Бог йому суддя!



Дівчинка просто була страшно стомлена життям з батьками. На неї звалювали всю важку роботу в хаті. Батьки періодично вживали алкоголь. Вона деградувала. І не тому що вона така вибаглива. Ні! Я не думаю! Вона просто не потрібна батькам! Отак з'являються діти вулиці. Вони тікають від таких батьків! Не можна тут їх виправдовувати. Рішення дитини спричинене лише їхньою поведінкою!

а мож хтось знає все-таки як в 20 років позбавити маму батьківства?

я теж бачила ту програму.. справді, в тієї дівчинки ще не настільки все страшно, хоча все-таки вона молодець, хай її не влаштовує лише куріння-пиття...
але з іншої сторони, на моєму прикладі, я жила казковим дитинстом, з бабусею і дідусем, але все життя БЕЗ батьків, яких ніби й знала, що вони є, спілкувались... але то було скоріше я з хресними.. ну далекою родиною... А згодом... згодом я побачила, що я стала знаряддям помсти їхнім один проти одного... Що ще гірше, мама в буквальному сенсі почала отруювати життя мені, і що найгірше, моїй бабці, яка мені маму замінила... Щодня скандали, шантажі, вимагання, чуть не прокльони. Це в двох словах. Тому й звернулась з питанням на початку такого змісту.....(
Тому судити ту дівчинку іншх не буду, вони діти, мене вже важче дитиною назвати чи цей крок неодуманим... Це впершу чергу самозахист, захист майбутнього, своєї власної майбутньої сімї і БАБЦІ..бо найгірше і найстрашніше це дивитись, як вона це терпить.. вона сильна, молода,але вік все таки... атаки серця бувають в молодих часто без причини... а тут регулярні причини...

Тікала з дому пару раз. Один раз,бо посварилася з татом і він сказав,що не хоче мене більше бачити,а мене це обурила. дура,йопт. Інші 2 рази тікала в Одеську область і в рівне до хлопця,якого мої батьки терпіти не могли,а я,знову ж таки- дура, бунтувала. Блін..треба було батьків слухати. Козел той хлопець виявився...

не живу з батьками з 4 років, по певним причинам, живу з батьками моїх батьків, але то не такі батьки, тощо скажу чесно інколи жалію , а інколи ні, тому деколи не розумію, як більшість нарікає на своїх, тре тішитися, що вони з вами і вам помагають(використовуючи різні методи)Ось такево.

Є, ще й яка. Але повторюватися ліньки - тим паче колись в "Космополітені" друкували, то хто хотів - міг прочитати.

Якщо коротко - обидва через досить вагомі для нас причини пішли з дому і з того часу ні з ким не спілкуємося. Пережили багато проблем, самі стали на ноги. В результаті закінчилось щасливим життям, якому виповниться вже скоро десять років. Тому у кого криза - можу сміливо рекомендувати такий спосіб її вирішення.



Щодо "жодна" - дурниця. Як і будь-яке узагальнення.

ти дружину любиш більше,ніж власну дитину?!

До чого тут я, якщо не секрет? Чи будете на основі однієї моєї відповіді робити висновки про все людське суспільство?

Звичайна жіноча цікавість.
Батьки набагато ближчі родичі,ніж сто разів кохана людина. І якшо батьки з дитиною,чи навпаки не можуть порозумітися- це пролема. спільна проблема. І немає нічго хорошого в тому щоб ставати в позу,показувати який ти самостійний і чхати ти хотів на батьків(дітей).

Будуть діти - задовольню, обіцяю.



У мене за плечима розірвані стосунки з батьками, з якими, бачать боги, я намагався налагодити колись спокійне життя, та після цього десять років щасливого шлюбу з коханою людиною. А Ви на підставі якого досвіду робите такі заяви?



Я не стаю в позу, я констатую факт. І що до цього деякі особи ставляться агресивно - я вже давно "в курсі справи".

Fratrum inter se irae sunt acerbissimae
Чвари між братами- найстрашніші чвари. Я вважаю ,що ця думка стосується сім"ї узагалі.


Я не ставлю під сумнів твої вчинки і не критикую їх, бо маю на це свої причини))

Цілком можливо. Питання тільки в тому, що вважати сім'єю. Сім'я батьків - то сім'я батьків. А кожна людина має створити та підтримувати власну, інакше вона так і залишиться до кінця життя не самостійною Людиною, а всього лише чиїмось дитям. Відповідно власна сім'я повинна бути ближче - бо це справа твоя власна, твого серця і рук. І так у нас, слов'ян, завжди і було: виріс, знайшов пару - бери свої лахи, яких нажив за життя, дівчина - бери свої рушники, які нашила в дівоцтві, та йдіть на інший шмат землі, будувати своє власне гніздо. Тільки кілька сот років кріпацтва змогли нас настільки загнати, що ми не лише почали жити кількома родинами в одному куті, від чого наші пращури були б шоковані, а й вважати це нормою, більше того - ніби так воно і повинно бути, а невістка зі свекрухою чи теща із зятем повинні гризтися в одних чотирьої стінах.
От така у мене думка стосовно сім'ї - без залежності від моїх особистих стосунків з кимось.

...але не розривати стосунки з сім"єю батьків. Хіба б ти не хотів збиратися на якесь сімейне свято всією великою родиною, щоб твої діти бавилися з дідусем та бабусею?...Це все що я хотіла сказати. Сім"я- це святе ))

Це вже як вийде - обставини в житті бувають різні. Буває й так, що мати з ранку до ночі п'яна, а батько гвалтує доньку з десятирічного віку. Що тоді скажете про любов?



Уявив - аж мороз по шкірі пройшов, бррр. Ні, дякую, такі кошмари мені навіть не сняться, я вже не кажу про те, щоб про них мріяти.



От з цим не можу не погодитись. Своя сім'я - це святе.

це крайні випадки.Часті,але крайні. таких людей позбавляють батьківських прав,отже така людина не може вважатися матір"ю чи батьком, тому це не сім"я.


в мене нема дідуся. І мамин і татів батько померли ще коли я не народилася. Я завжди жаліла,що я їх не знала. Хоча вони й були такими людьми,про яких я не найкращої думки.

Позбавлення прав, принаймні в нашій країні - це просто надзвичайна рідкість. А що з іншими?

Я часто злилась, часто збиралась в перехідному віці йти з дому, але жодного разу цього не зробила.
Я люблю своїх батьків. Я поважаю і ціную своїх батьків. Я дуже хочу, щоби вони ще подовше жили...

Підтримую цю думку. Я теж вважаю, що людина з 18 років вже може усвідомлювати себе окремою самостійною особою і будувати своє життя, не озираючись на те, чого хочуть батьки.
Далі доросла людина створює свою сім*ю, а спілкування з батьками відбувається у приємному і зручному для обох сімей режимі. Якщо цей режим стає напружувати, то треба відійти одне від одного і дати більше свободи своїй сім*ї і сім*ї батьків. Цей процес можна регулювати. Якщо взаємини стають нестерпними, то єдиний вихід - щось змінити, інколи це й розірвати стосунки (наприклад, тимчасово, щоб кожен усвідомив себе окремою незалежною одиницею).
Але зазвичай (якщо батьки нормальні люди) буває достатньо невеликого відходу, щоб батьки усвідомили, що я є незалежна людина.
Я зі своїми батьками разом жити не змогла б. А на відстані вони переважно такі милі люди))
Взагалі я думаю, що ужитися з іншою людиною досить важко. Ціною взаємних зусиль і притирання характерів це виходить у деяких подружніх пар. А щоб ужитися разом трьом чи чотирьом людям, потрібно, щоб хтось постійно поступався, а хтось лідирував. Це закони соціальної психології.

ПісляСлово. Додаю з дозволю Віджея статтю з журналу про обставини його розриву із батьками 1, 2, 3

гарна стаття, дякую Блискавочці і -=VJ=-. Це реальний приклад і добре, що їхні стосунки зміцніли чи залишились такими ж як і були. Розрив з батьками? Що малось на увазі? Зовсім припинити спілкування? Діти виростають, йдуть у світ, створюють свої сім"ї і не розривають своїх родинних зв"язків! Навпаки починають по іншому їх розуміти, особливо коли свої діти народжуються. Не повезло героям статті знайти розуміння у рідних людей, тримають образу на них...шкода....Не знають дідусі і бабусі любові до внуків - хіба то не страшно? Я по-доброму заздрю тим родинам, як хтось писав вище, коли на родинні свята збираються великими сім"ями, і хто б і де не був - усі спішать до рідного вогнища...От сиділа і думала....і так і не знайшла відповіді на питання: що призводить до розриву?дитина виросла а батьки не помітили?чи може батьки настільки вас люблять, що хочуть захистити від усього зла?

в мене батьки розлучились, коли мені було 6 років. відтоді я батька бачив разів 10-15... впринципі, тоді якось на те не зважав. а от після його смерті жалію, шо ми так мало бачились.
з мамою жити було не важко, але жити самому теж добре. зараз живу в іншому місті, навчання, робота...))

Перше та друге - це одне і те ж. А найгірше - що батьки вважають, ніби вони знають, що для дитино добро, а що - зло.

А ви хіба не знаєте, що добре для ваших дітей?

Ні, звісно. І навіть не буду перейматись зайвий раз з цього приводу. Поділитись досвідом щодо якихось речей - можу. Але вирішувати їм.

Ви кажете, що не переймаєтесь? Ви мені хочете сказати, що вам байдуже як у них справи в школі? вам байдуже з ким вони товаришують, чи курять чи ше шось? Ви хочете сказати, що просто чекаєте коли вони прийдуть до вас по пораду? а якщо не прийдуть? тоді як?

Я зможу порадити, з ким товаришувати, а з ким - ні. Але вирішувати і обирати доведеться їм.
І перестаньте говорити так, наче у мене вже десяток дітей. У мене їх ще нема. З'являться - тоді будемо грунтовно обговорювати цю тему з точки зору батьків. А поки що я можу аргументувати позицію лише з точки зору дітей.

Щиро перепрошую, чомусь думала що у вас їх двійко вже є)))нічого. Значить будуть.
Задумалась над вашими розповідями, над дописами тих, хто не підтримує стосунків з батьками і ловлю себе на думці, що не хочу щоб наші стосунки будь-коли обривались...бувають непорозуміння як і в кожній сім"ї, але це такі дрібниці....

Був би радий - але спочатку треба з домівкою питання вирішити. Автівка вже є, весною приступлю до пошуків нерухомості, яка так вчасно впала в ціні, а до осені можна буде і про дітей подумати



Цей шлях далеко не для всіх - я ніколи не казав, що він обов'язковий.
Я лише хотів сказати, що коли життя ставить перед таким вибором - то в ньому нема нічого надстрашного. А жити до кінця життя доведеться все ж таки з коханою людиною, а не тримаючист за мамину сукню. І якщо якась людина вже зараз готова поставити її на друге місце після батьків - то який з неї сім'янин? Та ніякий - просто фізично доросла дитина.

Добре, коли батьки ідеальні. Але таке буває дуже рідко.

розривати не розривала, але скандали були і продовжують. бо дійсно доросла дитина має жити окремо. от тільки в сучасних умовах це не так вже просто мати окреме житло.

до чого тут байдуже? думаю -=VJ=- мав на увазі, що не наказуватиме х ким дружити, де гуляти, куди вступати, з ким одружуватись і як виховувати власних дітей. діти питатимуть порад і не тільки, якщо їх правильно виховати. виховати в любові і впевненості в тому, що їх не сваритимуть абсолютно за все. виховати в дитині розуміння загальнолюдських цінносте, пояснити що є злом, а що добром в загальному (щось на кшталт вбивати та красти погано)

в мене чудові батьки і я їм вдячна за все, що вони для мене роблять. але жити з ними в одній квартирі стало важко вже після закінчення школи. вони досі не хочуть зрозуміти, що дочка вже доросла. але на жаль мати окреме житло дозволити собі не можу.

любити дитину і керувати її особистим життям це різні речі. так вони старші, так досвіченіші, але це не дає їм право вирішувати за дитину що і як робити. вони можуть порадити і аргументувати свою пораду не більше. а коли кожна дрібниця з якою ти не погодишся, а матимеш власну думку викликає лише агресію з боку батьків — ні до чого хорошого це не призводить. це стосується і вибору друзів, і вибору майбутньої професії, вибору другої половинки, стилю життя. та навіть палити чи не палити. батьки лише можуть пояснити що це шкідливо для здоров’я дитини і які можуть бути наслідки. заборонити все одно не зможуть. а ще дуже яскраво виглядає повчання на фоні їх власних вчинків (та ж заборона палити від батьків які палять).

доросла дитина - це до скількох років?)))

Особисто я вважаю, що на "власні хліба" треба подаватись одразу після закінчення школи.
Власне в тих же США це загальноприйнята практика. А у нас чомусь ніяк не приживеться.

Не згідна. ДЛЯ ТЕБЕ - сімя святе, для схожих тобі - теж. Але Ти ставиш зараз шаблон,стереотип. Не святе це. Сімя "свята" тіки тоді, коли так виховані діти, коли стосунки в сімї відповідні. Часто, на своєму прикладі, буває так, що дитина ніби помилково народилась в цій чи іншій сімї, або ж народжена лише для того, щоб мати життя. Хтось має гарну сімю, але в коханні нещасливий (до речі, часто в нещасті у коханні винна отака "ідеальна і свята сімя").. хтось народжений був для того, щоб кохаит і бути коханим.

Плюс, якщо переходити на особистості, вважаю, що ти просто в житті ще так не кохала, щоб ця людина стала тобі ріднішою за сімю.

А мені здається, що не можна ставити батьків і коханого на один рівень любові. Любов в даних випадках є різною. Батьки - це рідні люди, які виростили тебе, яким ти завдячуєш життям. Вони для тебе завжди залишуться близькими і рідними (які б вони не були). Натомість, коханий, якого зустрічають впродовж життя - це зовсім інший вид кохання. Це закоханість, це потреба бачити цю людину. Це також фізична любов. Ти ж не можеш сказати, що ти закохана в своїх батьків Просто в житті кожної людини приходить час, коли батьки віддаляються, натомість приходить на заміну кохана людина. Подальше твоє життя буде йти пліч-о-пліч з нею. Тому відносини до батьків і до коханої людини це різні поняття, які не можна порівнювати!

Я б залюбки погодився, якби не була дуже частою ситуація, коли ставиться вибір "або ми, або він/вона". І тоді все одно доводиться вибирати.

Так. Але не розумію людей, які ставлять такий вибір. Батьки - то батьки, а кохана людина - то майбутнє. Так само не розумні ті "діти", які в 40 років слухають "нерозумні" поради батьків.

добросла з того моменту, коли здатна себе прогодувати і вдягти.

Іноді це просто люди яким завдячуєш життям. Про такі ситуції панні не відомо?


Маячня. Кохання це не закоханість. І любити батьків та кохати чоловіка — то різні речі. Кохана людина нікого не замінює і не зможе замінити. Батьки віддаляються навіть без наявності коханої людини в житті. Просто є така річ як дорослішання і той момент, коли треба починати власне самостійне життя і з появою кохання це не пов’язано.


Вибір ніхто не робить. Розрив відбувається не через кохання, а через непорозуміння між дітьми та батьками.

Мені батьки ніколи нічого не забороняли. Але! Якби я частіше їх слухалась, я б не втратила чотири роки свого життя. Я зробила таку дурницю,що зможу її виправити лише через півроку.І це тільки фізично. А те що я морально з собою зробила...це вже взагалі не виправити.Тому роблю висновки,що свою думку треба мати, ал коли мама каже "На фіга ти зустрічаєшся з наркоманом,це не любов,а мололітнє захоплення"- треба було не тільки слухати ,а й ПРИслухатись до її слів, а не тікати з дому



Можливо тому,що однокімнатна квартира близько 300 доларів на місяць потребує?потребуваЛА раніше,принаймі. І це скоріше не кімната,а сарай. Я б зі своїх європейських умов проживання в таке місце нізащо не переїхала б

Цікаво як.
Моїй дружині мати так само казала.
Тому Ви б так не поспішали з такими висновками



Двокімнатна потребує 400. Удвох з кимось знімати по 200 - не такі великі гроші. Принаймні їх заробити досить просто ким завгодно.



Ну, сидіть під спідницею у мами до старості - хто ж проти

Ти був/є наркоманом?! Не очікувала,якшо чесно. Тим більше,що коли тобі було стільки,скільки на той час було мені...ну не так вже й легко тоді ті наркотики діставались....


Я маю або друзів @нутих,з якими б я не хотіла ЖИТИ,або вже одружених.
Та я не сказала,що переїзджати не хочу. Не хочу змінювати умови і не змінюю їх. Просто мені мало від хлопця одних лише зітхань на тему яка я класна.

Я теж не очікував, якщо чесно
Не був, звісно. Але вона так вирішила.



Ну, якщо від нього більше нічого не можна дочекатися - то, звісно, це не варіант.

А я б, до прикладу, з ранку до вечора слухала б пісню "яка я класна" Щоправда бажано з реальними доказами))

а панна лише з друзями планує жити?

а головніше умови матеріальні чи моральні?
якщо мені на мізки постійно капають, а живу я в чудових квартирних умовах то мені якось в халупці затишніше буде.
а якщо хлопець здатен лише на слова про обожнювання то хіба то хлопець?

Я серйозно з наркоманом зустрічалася. Рік.Угу,я знаю. Ідіотка. Та він мені най-най-най здавався....


Я б краще одна жила. Щоб мене ніхто не чіпав, і я нікому на нерви не діяла. На жаль, за станом здоров"я, якшо я раптом втрачу свідомість...дуже страшно якшо я не прийду потім до тями через те,що просто нікому було швидку викликати.І страшно не за себе, а за батьків. Не можу навіть уявити їхній тоді стан.


Я практикую йогу. Це відповідь на твоє питання- це відповіль на питання,що для мене головніше.
Буквально вчора йшла з магазину і чую у свою адресу : "Какіє ножкі!!! дєвушка, вихадітє за мєня замуж!". По-твоєму це серйозна людина? І в основному такі і попадаються. Ну на фіга мені їхній егоїзм задовольняти?
Лише на слова....хлопці мого віку - тупіше покоління- здатні лише на слова. А ті хлопці,які мені подобаються загалом років на 10 старші. А якшо людина у такому віці мало чого добилася...то чи варто з нею бути?