Для багатьох людей штамп не є не те, що психологічним, він є ніяким бар'єром. Знаю купу історій, коли чоловік після 1-2 року кидав жінку з дитиною на руках. Їхав в інше місто, де його не діставали з аліментами - нікому того не треба було - і жив собі навіть з цим штампом в паспорті. В мене на поверсі 3 сусідів таким чином розійшлися, а розлучалися, коли треба було за кордон виїжджати, тільки для галочки... Одним словом, фігня усі ці штампи й умовності. Схочуть розійтися - ніякі штампи їх не зупинять

в пості який ви прокоментували я назвав лише ознаки цивільного шлюбу........а про зареєстрований я мовчу, ясно що того замало.......

До шлюбу, як хлопці, так і дівчата такі гарні, розумні, роботящі ну і таке інше, а от тільки отримали печатку, і починаються скандали, побої і таке інше. Щоб жити з людиною, її треба аж занадто добре знати...
так що я за цивільний шлюб ( так навіть дешевше )

цивільний шлюб хороший лише як методика звикання один до одного.. пожити.. разом.. посидіти без копійки разок.. попрати шкарпетки, прибирати разом.. сваритись за канал на ТВ.. певні обмеження... (так звана битовуха). але насткупним кроком повинен бути офіційний шлюб..

horoshe pytannja,
ja proty shlubu, jak formy isnuvannja! vin vbyvae pochuttja. ce g tak zrozumilo - jak odrugennyj ty POVYNEN! i ce pogano vplyvae na harakter divchyny... da j do togo g - de cja vasha stabilnist - majge 70vidsotkiv shlubiv ne peregyvae 3 roky. treba moralnyj riven pidijmaty, a ci oficiosy ne do chogo.

Виникає питання
1. Скільки Вам років?
2. Ви були у шлюбі?

Вибирайте те яке Вам до вподоби більше, тому що вищесказане Вами повна ахінея, яку може говорити або молода людина (внаслідждок своєї молодості) , або людина з нещасливим шлюбом..

В принципі, щось в цьому є... Певну частину людей (причому не лише дівчат, а й хлопців) таки тримає цей штамп у паспорті, і спонукає виконувати хоч якісь сімейні обов*язки (або вимагати їх виконання). Але це все виходить дуже фальшиво. До того ж ця частина має тенденцію до зменшення прямо пропорційно до зниження загального рівня культури.

небажання мати штамп, це бажання мати завжди ВІДСТУП в небуття.. типу набридло ну то покину.. ан ні..
Відносини це не лише права а в першу чергу ОБОВЯЗКи... і як би там не було, штамп в паспорті міняє ставлення до цих обовязків.... в позитивну сторону..

Тільки штамп у паспорті?А можливо ж і є якісь обов"язки, чи обіцянки один перед одним?

Ну, я ж сказала про певну частину людей, а для решти, хто залишається разом, звичайно ж, на першому місці обов*язки...

Підіймання морального рівня саме й полягає в офіційному зобов'язуванні й у тому ПОВИНЕН, на яке ви нарікаєте.

А що таке обіцянка ??
уявіть собі що шлюб це бізнес.. на обіцянках далеко не заїдете.. один з партнерів може в будь-який момент відкараскатись від своїх слів, і все.. як Ви казали " а що? за руку хтось злапав що він солово давав ?"..
Штамп -це як підписання угоди.. Сторони беруть на себе певні ЗОБОВЯЗАННЯ для виконання.. збільшується відповідальність, як юридична так і морально-емоційна..

З,І Тому рекомендую пожити перед штампом хоча б з один рік в громадянському шлюбі..

Обіцянка - це зобов"язання один перед одним, які можуть бути усними, не обов"язково їх закріплювати штампом, все залежить від самих людей, від їх почуття обов"язку..
Ніколи не уявляв шлюб бізнесом - яка тоді вигода в шлюбі(з бізнесової точки зору)?

Зазвичай, людина не є універсальною у всіх можливих життєвих випадках, тому дві людини мають більшу гнучкість у доланні ускладнень.

Штамп в паспорті не так важливий, як почуття. Але якщо двоє молодих людей вирішили бути разом я гадаю ці стосунки потрібно узаконити, ще й лишній раз гульнути А щось пробувати... "не наївся - не налижешся"

підтримка.. однодумство. це перше що спало на думку.. тему можна ровивати, але чи вартує

Головне кохання, взаєморозуміння, повага, гармонія в стосунках.
На мою думку, якщо таке становище речей влаштовує обидві сторони - все прекрасно. Та якщо є спільні діти чи плануються, вважаю, що потрібно розписатись.

Обрала відповідь - ЦЕ НЕ ДЛЯ МЕНЕ

Я особисто для себе проти... Мене тут заінтригувала думка про те що штам у паспорті втримує людину...Ну не зовсім згідна, якщо людина справді хоче піти ... піде... А взагалі треба просто добре думати перед шлюбом і не прагнути його саме як гаранту вірності...

Планую переж заміжжям обов"язково пожити з людиною у цивільному шлюбі десь із півроку-рік... Потрібно перевірити, наскільки ми підходимо одне одному саме у побуті. Тож, цивільний шлюб для мене - певний трамлін перед штампом Але, безумовно, хотілось би, аби моя дитина народилася у шлюбі...

Штамп не має значення. Головне те, як вам житиметься разом. І не тільки перших пару днів, але й решта життя...

Мене штамп не врятував від розлучення. Аж ніяк.

Чи варто бути офіційно одруженими не перевіривши "свою сумісність"? А коли тобі добре з людиною, але певні сумніви щодо заміжнього життя ще є, чи не краще просто жити разом. Хіба штамп допомагає в чомусь? Знайомий: "Молоді, зі штампом в паспорті, будете боятись розбігтися і стати одинокими". Але хіба це так? Чи стримував би мене штамп, якби я раптово закохалась в іншого? Чи якби ми втратили розуміння одне одного? Думаю ні. Страх би був. Але жити з одним, а кохати іншого не стала би, чи жити і мучити себе і його...
Якщо закоханні впевнені на 300%, що проживуть усе життя разом і жодного разу не пошкодують - звичайно, потрібно одружуватись, радіти за себе і за обраного.

А навіщо розглядати життя під одним дахом лише як перехідний етап від знайомства до шлюбу, чи якесь випробування? Я розумію, що починаючи з певного віку більшість людей колбасить, шо всьо має бути "як у людей": жінка\чоловік, хата, діти, машина тощо... Але чому треба створювати ще один ритуал з притиранням один до одного, перевірками на сумісність? Люди живуть разом, поки їм добре разом і крапка. А шлюб варто брати з метою народження і виховання спільних дітей. Інша справа, що держава створює закони, які (теоретично) мають сприяти "окільцьованим" парам.

То швидше не людей ковбасить, а батьків\знайомих - вони найбільше за то достаються...

ивільний шлюб, це як цивільна оборона, тобто почне ворушитись, тілкьки тоді коли вже почнуть падати снаряди

А у мене склалося навпаки. Дуже боялась заміжжя. Тому і спробувала щастя в цивільному шлюбі.

І ось такий висновок я зробила. Чоловіка не втримаєш нічим, тим більше штампом в паспорті. Тому для чоловіків цивільний шлюб - то найприємлиміший варіант. А ось жінку навпаки штампом (а дітьми тим більше!) таки втримати можна. Якби я вийшла тоді заміж, то, мабуть, терпіла би і досі...

Якого дідька "терпіти"? сумління дуплить?

Намагаюсь не робити необдуманих кроків. Для мене заміж - то дуже важливий крок. З дитинства від мами чую: "Як постелиш, так і виспишся."... А є ще один вислів (з Рудансього, мабуть): "бачили очі, що купували - тепер їжте, хоч повилазьте!". Тому і вибираю добре. Мабуть тому і терпіла б...
А у нас, в Україні, видно так прийнято для жінок: терпіти. Дурість, правда?

Цивільний шлюб для мене - це як випробувальний термін, певне стажування - лише прелюдія до справжнього шлюбу.

Терпіти можна до певної межі. Все - і біль, і моральні навантаження, і фізичні...

Але треба думати не тільки про інших, але й про себе...

Побутові проблеми легше сприймаються, коли знаєш, що вирішити їх маєш ти (можливо з допомогою), а офіційне затвердження стосунків дозволяє перекинути обов*язки з себе. Мені так здається.

Хотілось би спробувати пожити у цивільному шлюбі, але поки не маю з ким

Нєєє..
по мойму це повний брєд
я думаю що шлюб - це не тільки штамп в паспорті..
тут хочаб все зрозуміло і по закону..
для мене цивільний шлюб - це несерйозно
якщо люди дійсно кохають один одного..
то навіщо всякі там перевірки???
це можна зробити в іншій формі))

Я за цивільний шлюб! Це більш романтично! (можна довгі роки спільного цивільного життя мріяти про майбутнє весілля та збирати кошти на медовий місяць ). А ще часто кохання вбивається побутом, якщо цього не сталося в цівільному шлюбі, то не буде і в офіційному. Ще один плюс - весілля, а потім перехід до буденного спільного життя не буде таким великим стресом, якщо молодята до цього вже жили разом. А про страхи першої шлюбної ночі взагалі мовчу .

Нікого штампом в паспорті не втримаєш. Ні чоловіка, ні жінку. І дити ЖОДНОМУ З НИХ не допоможуть.

Категорично проти гражданського браку!!!! Хто і як би мене не переконував...
Тепер ще таке, пожили в цивільному три-чотири-скількисьто років і вирішили одружитись? А нафіга? сім"я фактично є? По зальоту? ....не розумію...Одягати вельон, біле плаття? так давно вже не дівчина (згідно традицій жінці потрібно в хустині бути), якщо по зальоту то тре краще гроші на візок лишити.
Не знаю...для мене шлюб зареєстрований і взятий у церкві - обов"язок, я людина обов"язку ну і крок надто важливий в житті, щоб роздавати пусті обіцянки і не виконувати...Ай, шось я сумбурно написала. А весілля? Не конче мусить бути гульбисько на 400 душ

Раніше якось думала, що обов"язково потрібен спочатку цивільний шлюб. А зараз гадаю, точніше відчуваю, що із коханою людиною хочеться і шлюбу і дітей. І не для того, щоб утримати його поруч, а просто тому що ми близькі. Хоча, якщо я буду переїжджати, то у будь-якому разі буде життя разом і ще до шлюбу.

Нібито хтось збирається. Хочеться бути упертюхом - на здоров'я



А нафіга люди день народження святкують?



В цьому нічого поганого нема. А от "і не хочу розуміти" - оце вже гірше.



Традиції змінюються



І все? А просто стосунки - то вже не обов"язок? Цікава точка зору...

Я відкрила для себе Америку- жила 3 місяці в цивільному шлюбі, а навіть не знала

Ну, Ви, як завжди, потрактували як Вам вигідно, а я - як завжди - написала сумбурно. Мала на увазі, що я проти цивільного шлюбу і не у впертості справа. Тут багато чинників: виховання, традиції в родині, характер, релігія....тощо. Я з категорії однолюбів ну і до того всього - людина обов"язку. Невже Ви думаєте, що коли я зважилась на шлюб (законний), то це як з гнізда в гніздо перелітати? Ні! Для мене ні! Попри увесь свій темпераментний і заводний характер моїй половинці ще жодного разу не було за мене соромно, так само як і мені перед ним - за свої вчинки. А цивільний шлюб для мене - взагалі річ неприйнятна, просто не уявляю собі того: ні себе в тій ситуації - відчуття, що тобою користуються, ні ситуації з батьками....Напевно таки ще й в характері справа. Хтось може, а хтось ні...от і все. Але я не осуджую нікого. Це їхнє життя, а це моє, і кожен живе по-своєму. Так?
Ну от - все як завжди сумбурно, розбирайтесь тепер

Може поясните мені, звідки у Вас таке відчуття, коли Ви в ньому жодного разу не були?

З введенням в дію 10 січня 2002 року нового Сімейного кодексу України цивільний шлюб був фактично прирівняний до зареєстрованого у органах РАГС. Там навіть такого поняття (як у старому Кодексі про шлюб і сім’ю) не має взагалі.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки."
Не дивлячись на те, що п.2 ст.21 цього кодексу зазначено що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, практика показує, що навіть при виникненні будь якої конфліктної ситуації варто лише довести спільне проживання і ведення спільного побуту протягом 3 років – і настають ті самі цивільні права та обов’язки. І це стосується не лише майнових прав.
Це і дітей від шлюбу стосується – не має різниці між тими, що народились в цивільному чи зареєстрованого шлюбу. Всі рівні і права і обов’язки батьківства наступають однаково.
Хочете прізвище однакове носити – які проблеми. Подайє хтось один відповідну заяву, платить держмито і вуаля – однакове прізвище.
А от державі від реєстрації зиск є. Одного держмита в рік чимало напливає. От і тримається ця норма. Хоча і практичного застосування вона вже не має.
Я наприклад – за цивільний шлюб. В зареєстрованому вже був. Більше не хочу бо сенсу не бачу.

Цивильний шлюб-це видимисть жинки, що вона замижня, а чоловика, що вин вильний.

По- моєму- це дуже стереотипно. Чоловік може вважати себе вільним і коли одружений(багатьом здається, що так навіть цікавіше). Та й жінки знаєте різні бувають... Особисто я в цьому проблеми не бачу(хоч і не є великим прихильником цивільного шлюбу). Проте дівчата часто ображаються на своїх хлопців, коли ті хочуть жити цивільним шлюбом, бо нема впевненості, що хлопець не піде від неї. Хоча відома істина, що чоловіків штампом в паспорті не втримаєш, та і чи варто тримати, якшо вже зібрався йти...

В цьому випадку більше підтримую Ластівчоку, майже у всьому)) Та і Wild_Rain по-своєму правий, чоловіка таки не втримає штамп в паспорті, як і жінку, до речі. Хтось би сказав, що в мені говорять стереотипи, але...ну така вже я мабуть є. І я зовсім не на боці цивільного шлюбу.

А я так і не зрозумів, чому?

Мені здається що перед РАГСом спочатку потрібно пожити цивільним шлюбом хотя б деякий час ! а то молоді люди не пізнавши один одного вступають в шлюб а потім розлучаються і починається судова тяганина ( а вона нікому не потрібна ) а у цивільному шлюбі люди мають змогу більш дізнатися один про одно і вже потім вирішувати одружуватись чи ні !!!

Якщо одружуватися з людиною і вже думати про можливість розлучення, то точно нічого не вийде!!! Не треба ж це робити на другий день, можна зустрічатися, пізнати людину краще, а вже потім одружитися, а побутові проблеми виникають як при цивільному, так і при законному шлюбі, тому це не аргумент. ІМХО.

Живу зараз у цивільному шлюбі. Але пора узаконити наші стосунки.

В переліку варіантів відповідей, немає такої яка б підійшла мені. Мені все рівно хто і в якому шлюбі живе, і взагалі кому яке діло. Головне щоб було та як хочеться