Не знайшла я такої теми.
Зустрічаюся з хлопцем вже майже рік. Він "русскій" і тому його батьків я не знаю. Але приїхала його сестра і якось не складаються в нас з нею стосунки.Але вона постійно якісь капості робить мені назло.Сварок як таких нема,навпаки ми один одному посміхаємося. Щоправда натянуто.

Сьогодні якраз перед тим,коли мені треба було виходити з дому і йти в універ,вона мене покликала, дала телефон і каже: " Ренуль,мама хоче з тобою поговорити". Мама мене хвилин 15 довбала чи бува я не мусульманка,шо це за ім"я таке дивне,а шо я вмію ,чим дихаю....І закінчила словами "Ну,ладно я потом с Тёмочкой об этом поговорю". Я так зрозуміла,що вона й гадки не мала про моє існування. А я ж з ним майже рік...Блін,я не прихильниця знайомитися з людьми по телефону,тим більше отак. До універу я не пішла,бо все рівно в мене тільки одна пара і то я на неї вже запізнювалася. Так вона подзвонила Артьому і якби "невзначай" сказала,шо я сьогодні вирішила прогуляти навчання(хто б казав...).

Вона визнає,що я не дурна,і таке враження, що саме це їй в мені найбільше не подобається.
Я боюся, шо вона почне налаштовувати проти мене своїх батьків.Хоча вона це вже почала. Бо тон,з яким зі мною розмовляла їхня мати нагадував слідчого. Сам Артьом сказав,щоб я не переживала і то мені все здалося,та й не жити мені з ними... А якшо така ворожнеча буде і надалі? Це не співпадає з моїми поглядами на дружню сім"ю....

Я б зі своєю мамою поговорила,але моя мама сама з родичами батька не спілкується.
Всі мої одружені друзі кажуть не зважати на його родичів,типу це завжди так. Не вірю,то просто люди не хочуть,або не стараються.
Як налагодити стосунки з людьми,які вже тебе не люблять? Вона у сім"ї улюблениця, і їй завжди потурали. Це виходить,щоб сподобатися батькам,треба спочатку з нею подружитися,чи як?

Послухай Артьома - і не переживай. Прийде час - і він тебе обов"язково познайомить зі своїми батьками, і якщо захочеш їм сподобатися - обов"язково сподобаєшся... Інше питання - тобі ж не з його батьками жити і не з ними одружуватися. І якщо все-таки ти з ними не подружишся, пам"ятай - якщо твій хлопець тебе кохає, то він не слухатиме батьків і буде все так, як ви того з ним забажаєте.

Ну бийся далі лобом в стінку, якщо більше робити нема чого.
Теж мені знайшла найголовнішу проблему в сім'ї.

Якщо люди, ще не знаючи тебе, дозволяють собі такі нетактовні речі, то це свідчить передусім, хто вони, а твоєї вини тут зовсім нема, повір. Коли ми з чоловіком збирались одружуватись, в мене теж були проблеми з його родичами. Дуже вони хотіли взнати, хто я чим займаюся, чи я добре готую(що мене бісило неймовірно), яка в мене сім"я тощо.Коли ми ще зустрічалися, якраз був відгомін Помаранчевої революції, і я зібралася їхати на Донбас як незалежний кореспондент на 2-й тур виборів. Батько мого чоловіка, не соромлячись своїх слів, видав таке: "Не годиться дівчині їхати за щось боротися."типу, сиди вдома, баба, і вишивай хрестиком... .вже тоді я визначила свою життєву позицію, ну чоловік підтримав у потрібний момент, і зараз, коли свекруха приїжджає (ми живемо самі, на щастя) і каже, що десь щось лежить не там, я вмію зберігати холодну кров. Підлещуватися і намагатись сподобатись нічого не дасть - просто будь собою. Щодо сестри і мами, тут думаю чисті ревнощі, мовляв, ану-ану, хто така, що нашого Тьому захомутала. Так що набирайся терпіння, здорового пофігізму і жодні знайомства з родичами тобі не страшні.Звичайно, якшо ви не збираєтеся з ними жити в одній хаті...

Хочу і я висловити свою думку. Рідко яка мама вашого коханого визнає те, що ви йому підходите як дівчина, або дружина. Переважно мамочки дуже люблять своїх синочків. Особливо якщо він один в родині. Це проста банальна ревність. Як же він буде ще когось любити і приділяти ще комусь увагу крім неї.

В мене взагалі цікава ситуація. Я зустрічаюся зі своїм хлопцем вже більше восьми місяців і до цього часу не знайома з його мамою, дядьком, сестрою. Нещодавно чисто випадково познайомилася з його старшим братом. Недавно ми вирішили одружитися. Він прийшов просити моєї руки до моїх батьків так і не познайомивши мене зі своєю мамою. Це ж нонсенс. Я пробувала пояснити йому це, ставила ультиматум (мовляв спочатку знайомство, а потім заручини), ображалася але все марно. Потім просто "забила" на це. Вирішила, що мені з нею не жити, і знайомство мені з нею сто років не потрібно. Але тим самим я просто старалася себе заспокоїти. Він, в свою чергу, не відмовляється знайомити. Давай на другий тиждень, потім на третій... Класно буде познайомитися з свекрухою на власному весіллі!

Я би це сказати...Ми ж майже рік разом вже.А його мати й гадки не мала,що в її сина хтось є і не на тиждень як раніше,а вже так довго.А спілкується він з ними(мама,тато,сестра) досить часто,регулярно їздить до Петербургу. він і так нікого крім себе не слухає.Ну,мене ше. Але коли його сестра нібито випадково видалила з комп"ютеру мою практичну роботу, я ладна була її вбити. Артьому нічого не сказала. Якшо ми одружимось,то жити ми будемо у Петербурзі. Неможливо жити в одному місці,навіть такому великому,і не бачитись з його родичами)
А з його мамою я вже просто боюся бачитися.


Про твої сімейні комплекси я вже знаю і не розділяю їх.Означенням до слова сім"я в мене є слово "дружня". Не бачу нічого дружнього ,коли тобою зневажають. Татова родина мо матір і досі не сприймає. А сам батько з моєю бабусею тільки нещодавно налагодив стосунки. Я малою навіть поїхати до жодної з бабусь не могла,бо вони через це сварилися своїм дітям я такого не хочу.

Шановна Сенсоріко,
нє стоїт прогібатся под ізменчівий мір, пусть лучче он прогньотся под нас....

та краще б цікавилися цим,а не тим шо я- українка і це погано.


Я не збираюся святкувати весілля,запрошувати гостей і т.д То це виходить,я з ними познайомлюся,лише переїхавши туди жити...

Я не знаю, мені взагалі якось дивно, що ви стільки часу разом, а його батьки про тебе ні сном. ні духом
Але то вже ваші справи. Стосовно батьків, це не важко зрозуміти, що коли так вже проти тебе їх налаштовують - "потоваришувати" буде важкувато...

ух, яка тема актуальна!

1. я вважаю, що батьки і родичі не мають права лізти (без прохання) у стосунки двох людей. Також вважаю, що ніхто з половинок не має цього допускати без якихось таких ситуацій, коли порада необхідна катастрофічно, бо в протилежному випадку сприймаю це як мамин синочок чи доця, що я не визнаю як у стосунках, так і у житті загалом

2. як би там не було, але все таки, родичі так чи інакше попадають у ваше життя. Ситуацій може бути безліч - тимчасово разом живете (в звязку з економ. ситуацією) чи банально прийшли в гості.. Тим не менше, вплив відчувається завжди, навіть якщо тих родичів нема - це результат виховання чи його відсутності, це чи були обоє батьків чи виростив хтось один... чи взагалі ніхто... від цього нікуди не дітись..

3. звісно, як би там не було, я прихильник старатись складати хороші стосунки з родичами.. зазвичай це легко вдається (мені), але.. загалом, часто залежить все від рівня розвитку батьків чи родичів вашої половинки... от якщо мама половинки мудра (з власного досвіду кажу), то сама наполягатиме відокремтись дітям, щоб не лізти, бо розуміє, що як житимуть разом не літи, як мамі не вдасться... тим більше, якщо це мама чоловіка/хлопця.. Є мами чи тати егоїсти (в ліпшому випадку), а в гіршому - просто... нікого не хо образити, але люди, які не досягли відповідного розвитку (мова йде не лише про батьків, це можуть бути й вуйки, цьоці, бабці... особливо залежить, з ким живе людина)- в такому випадку йдуть такі речі, як заздрість, ревність, владність або завищення думки про себе (чомусь багато батьків вважають себе гіпермудрими, хоча це далеко не так; не сприймаю стереотипу мудрості старших).. Якщо деталізувати, то застосовуються такі прийоми, як баба бабі сказала (ух, ненавиджу!)

4. якщо половинка свідомо бачить, що щось негаразд, то буде розуміти, що жити їй не з ними, а з коханим/ою, тому зробить все для комфорту її/його комфорту і для їх спільного комфорту.

5. якщо половинка піддається впливу - то зазвичай це шмата (у випадку, якщо вплив чи слова негативні і безпідставні)

6. є випадки (у випадку, коли батьки мудрі, і половинка мудра), коли батьки справді бачать щось недобре у стосунках - тоді варто прислухатись

7. якими б поганими стосунками у половинки зі своїми родичами не були, не можна дозволяти собі негативно висловлюватись чи налаштовувати погано проти рідних, чи пакостити - це не дає права так робити і не можна собі дозволити опускатись до їх рівня, всьому є межа...

8. тепер більш конкретно. Ти маєш сама зрозуміти і відчути, що собою являє та сестра і мама твого хлопця і які в них стосунки. Що мені не сподобалось, так це те, що твій хлопець про тебе не сказав - мене це одразу насторожило, це признак того, що або у них стосунки якісь не щирі, або так він ставиться до тебе.. Сестра скоріш за все розбалувана, а мама за твоєю розповіддю нагадала мені варіант чи то випадок немудрих батьків (мяко кажучи).. Словом, здається, що ти з дівчинка з характером (принаймні намагаєшся це показати), тому я б радила поговорити (без сварки, але гостро) і вияснити стосунки, не обовязково миритись, але б принаймні конкретно вияснити ставлення одне до одного. А далі, хай може не ставати найкращими коліжанками, але принаймні перевести стосунки на нейтрал чи просто ділові.

the same comfortable PLACE. В одному районі міста,а значить в одному місці. Крім як привязатися до слова в мові якої я не знаю тобі більше нічого сказати? з власного досвіду? Дякую.

Артьом замолоду оженився на жінці,яка дуже подобалася його мамі,але та його потім кинула,а повернулася наркоманкою і хворою. Тому,те що він мене не розписував як особистість я ще можу зрозуміти,я своє інтимне завжди при собі тримаю. Але от те,шо він не сказав мамі,що в в нього вже рік стабільні стосунки...не знаю чому. Може спитати в нього?...а як спитати? Прямо в лоб?..
Я не знаю його маму,він мені ніколи про них не розповідадав,а робити висновки про людей,з кими я не знайома- я ніколи такого не роблю. Але з сестрою його мені вже важко.Не знаю скільки вона ше тут проживе, але я вже сьогодні подумки розбирала якшо я її з балкону скину,то як статтю 115 перетворити на 119))
Артьом знаходиться в Криму і буде аж на наступному тижні. Як з сестрою його розмовляти я не знаю. В нас ну абсолютно нічого спільного нема. Наразі вона пішла гіляти і буде аж завтра.А я думаю чи не поміняти бува замки в дверях...

нескромне питання - скыки тобі, а скіки йому?
1. спитати обовязково, на то вони й стабільні стосунки, що не тре боятись говорити про те, що тебе турбує, бо в протилежному випадку не знаю, чи влаштовуватиме тебе роль якогось пуделя чи аксесуару в стосунках... спитайся прямо, але неагресивно, розкажи про розмову і що тебе це хвилює, щоб між вами не було секретів...
2. маєш чудову нагоду під час його відсутності поговорити з його сестрою. аналогічно, постарайся без агресії. Спитайся прямо : що тебе в мені не влаштовує? де я дала причину до мене агресивно ставитись? якщо чимсь образила - скажи.. тощо..
3. знову ж таки, виясни їх стосунки з мамою, бо непозитивним попахує, раз ні тобі ніц не розповідав, ні їй...
4. найкраща зброя - це знання. Як ти можеш вирішувати, що робити і щось робити, якщо ти ніц насправді не знаєш?

А нащо?

Тьху! То переїжджайте до Льоффу!

Тим краще - не буде зворотньої ходи.
p.s. Дописи видалив я.

Раджу зав"язувати контакти з його батьком, бо з мамою всеодн не получиться, усі мамулі просто трусяться над синочками і кожна така мама дууууже насторожено дивиться на "ту, яка забирає її дитятко"....
А сестра? З сестрою було б добре поладнати, вона зв"язкова

Так якщо він вам не розповідав про батьків, то нічого дивного, що не розповідав їм про вас. А так, то треба було вам самій питати, може би й розповів батькам тоді.

А татусі переважно дуже люблять своїх донечок... Приходиш знайомитися а в татуся в очах напис "то ти падло хочеш мою доцю, кровиночку, квіточку маленьку відтрахати? Підійди до неї ближче аніж на метр і я тобі яйця відірву!"... а сам так мило посміхається...

Miguel

Фі... як грубо...

чого? кожному татові таке на думку спадало, може не в такій формі, але 100% такого змісту

із пєсні слов нє вікінєш...
то я ще культурно... без матюків... без рукоприкладства...

боже, як правдиво. я наче тату в очі глянула

[ Прихований текст ]
А ну, припиняємо осбисті розмови! ©zav



Спочатку виріши, що для тебе є сім'єю.



Було б краще, якби мати займалась "налагодженням стосунків", що б в 99% не привело б ні до чого хорошого, замість тебе народжувати та виховувати?



Тоді не факт, що ті діти взагалі будуть. Бо в житті є така справа, як приорітети, і на першому плані завжди може бути лише щось одне.



Зате правдиво

Людина просить поради, а не навішування ярликів...Не кожен може похизуватися чималим життєвим досвідом, зате кожен той етап переходить.Але одні подають іншим руку допомоги, інші із цинізмом спостерігають за намаганнями знайти правильне рішення...

Всі порблеми в стосунках вирішуються розмовами. Не замовчуванням їх.
1. Для початку поговорити з хлопцем. Відверто. Пояснити ситуацію і задати всі питання які цікавлять з цього приводу.
2. В стосунках з батьками і родичами найкраще — дипломатичність та стриманість. В результаті якби вам не подобались ті родичі ви справляєте враження спокійної та психічно здорової людини. Це дратує, але жити дісно вам з коханою людиною, а не з усіма рожичами. Тому максимально підтримувати мирні стосунки.

п.с. Я познайомилась з мамою коханого більше ніж рік потому як ми почали зустрічатись. З татом досі не знайома. Зато з бабусями й дідусем познайомилась раніше за маму))))

То тепер Ви розумієте як нам, хлопцям, незручно (а іноді і небезпечно) буває...

Полюбому треба налагоджувати хороші стосунки з батьками,бо якщо половинка зі слабкою волею або просто дуже прислухається до думки батьків,то вони такого можуть наговорити...Буває ж таке.Дивно,що за рік знайомства (чи стосунків) вас так і не познайомили,таке враження що для нього це (стосунки) не мають великого значення. Або він не хоче їх "заглиблювати" або просто не хоче знайомити тебе з батьками бо боїться що ви одне одному не сподобаєтесь.Найперше що треба зробити-це з ним говорити а не потай спілкуватись з мамою на "повишених тонах"

Да, ситуація не з простих.Радити легко, а от втілити все не так просто як здається.
Лякає те, що багато молодих людей тривалий час зустрічаються, а з батьками не
знайомі.Можна зробити висновки :соромно показати, складні стосунки в самій сім"ї ,якщо
їхня дитина не має спільної мови з батьками,ніяких планів що до майбутнього.
Якщо ж все таки серйозні наміри і плани, то знайомитись прийдеться обов"язково і підлаштовуватись
теж (хоч як би наша гординя тому не противилась),це лише покаже вас з кращої і мудрішої сторони,
а от який підхід знайти до родичів,треба розробити тактику до кожного індивідуально.Якщо ви
розумна і кмітлива дівчина, підбирете ниточки.Це змусить, можливо не любити, а поважати, а це вже багато.
Що до сестри,то її проживання разом з вами, при таких відносинах - просто не допустимо. Тут вже
включається жіноче змагання за першість.І Артем не зробить вибір, бо любить вас обох, але по різному.
З хлопцем не слід розмовляти замислуватими фразами (не люблять вони цього),відверто поговорити
про що вже давно наболіло,тільки ніяких ультиматумів.
Якщо у вас справжнє кохання - разом ви здолаєте все.

штамп на штампі

А ось це мене насторожує!
Чи в Артьома самого немає часом якись порахунків з батьками. Чи можливо він тебе соромиться? Вартувало б поговорити з ним: чому він від батьків тебе приховував?

на мою думку це перше що виникає на думці у матері хлопця

Мій тато про це думає в останню чергу. Якшо взагалі думає. В першу чергу про це думає мама Але це не завважало моєму колишньому хлопцеві жити в мене вдома,коли він приїзджав.


навіть по закону( не памятаю як він точно формулюється) але якшо спочатку батьки доглядають за дітьми,то потім діти ЗОБОВЯЗАНІ доглядати за своїми батьками. Хоч- не хоч, а спілкуватися треба))
Для мене сім"я є приорітетом. Але я однаково люблю своїх батьків, любтиму свого чоловіка і дітей. Це при тому шо чоловіка я ще можу розлюбити,а батьків і дітей- ні))


Я з його Ірою дивилася "Маргошу". Дві чи три серії. Це десь хвилин по сорок два-три дні ми сиділи мовчки і не сперечалися. Робити мені більше нема чого як ото дивитися,але її мовчання було того вартим)))


А чому з татом незнайома? В нього батьки розлучені чи просто не було нагоди?))


Та я не прагнула і не прагну з ними знайомитися. Просто ситуейшн неприємний вийшов. требю було якось розрулити тоді))


Можливо тому,що йому нема чого їм про мене розказати?)) В принципі, нікому не подобається,коли його за його ж спиною обговорюють. Таки праий був Йожик)) А я "панікьорша" ))

Цікаво, чи буде майбутній чоловік знати, що він є лише донором сперми, а беззаперечною сім'єю для його дружини будуть лише батьки та діти...

А мені завжди цікаво - якого біса дівчина/хлопець мусить підлаштовуватися... Хіба не батьки старші і мудріші? Могли би бути дещо лояльніші... Натомість треба зціпити зуби і терпіти, аж поки колись не можна буде "відірватися" на "половинках" власних дітей.

повністю підтримую цю думку
але в нас зараз так заведено що кожен з батьків думають при першому знайомстві що половнка їхньої дитини нідочого доброго не приведе

Ну, зважаючи, що перше знайомтво часто відбувається ще до повноліття їхньої дитини, я розумію тих батьків, бґґ.

Просто батьки дуже часто не думають, а опікуються - звичайно ж, дитина потім їм, стареньким, подякує незалежно від того, що вони творили, бо то ж усе для неї, на краще... Особливо матері, хоча й татусі бувають ще ті))

Батьки живуть не в Україні. Мама просто на літо приїжджала, тато ще ні.

це вже якась мать-ідіотка, гіперопіка чишо








абаснуй

скажемо так: заміж можна виходити безліч разів(чого особисто я не прагну), а народитися вдруге- ні.
Чоловк може і піти з сім"ї. До коханки,наприклад. В іншій темі десь півроку тому ти казав,що якшо сім"я розпадається,то це вина виключно чоловіка. так от якшо від мене нічого не залежить,чолові пішов,я зосталася з дитиною одна...чи можу я вважати людину з якою в мене із спільного зосталася лише дитина( або НЕ зосталася) частиною своєї сім"ї? ))
Сімейний кодекс України
ст.3.1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
ст.3.2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає
ст.3.4.Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

на підставі шлюбу сім"я створюється,але існують певні особисті підстави для розірвання шлюбу,а отже і сім"ї. Тобто моїй дитині він буде батьком,але мені та людина вже ніким не буде.


Головне,що порозуміння знайшли))

Одружуватися теж можна виходити раз - перший. А далі вже йде "аби десь прилаштуватись до кінця життя".

Я не розумію людей, які розлучаються. Як на мене це дурість - не вмієш зберегти стосунки, то вчися, а не лізь їх створювати.

Не всім так щастить.Ваше щастя, що не розумієте, але зараз більше людей, які лізуть створювати ті стосунки, а потім вже вчаться їх берегти.

Не в щасті справа, а в відповідальності і меті створення стосунків.
Якщо мета у обох "швидше б потрахатись" - то про яке збереження може йти мова? Насолодяться фізичною близькістю і розбіжаться, як тільки з'ясується, що у них нічого спільного, окрім ліжка, нема.

З батьками по-твоєму штучно створені вимушені стосунки? а те що кров одна й та ж- це нічого?)) батьків своїх поважати треба. І чужих в принципі якшо не поважати,то хоча б не конфліктувати. Тут ти правий. НЕ конфліктувати з ними простіше на відстані)))

Я щось гальмую - до чого тут взагалі батьки?



Обов'язково і усіх?

Пішли зауваження на те,що чоловіка розлюбити можна,а батьків ні.


По-перше, рідні люди. По-друге, старші за віком люди. По-третє, люди. Елементарна повага має існувати. Виключення бувають,але критичні випадки ми не розглядаємо.

Елементарна повага - це що? З мого боку до інших людей елементарний стосунок - це повна нейтральність, доки вони не змінять про себе мою думку. А "повага" вже має значити щось на зразок "дослухатись до думок" і все таке.



Воно, звісно, добре побудувати сферичних батьків у вакуумі і розглядати лише їх. Але це буде звичайне лабораторне теоретизування. Якщо не хочеться виходити за його рамки - на здоров'я, але без мене.
А жорстока реальність та, що ідеальних батьків практично не існує. Тут така сама стандартна статистична крива - кілька відсотків найбільш близьких до ідеалу та монстрів, більшість - посередині з різного роду відхиленнями. Як людина, яка спостерігала "в природному середовищі", себто в школі, дуже велику кількість батьків - можу сказати, що отих "критичних випадків", яких Ви не хочете розглядати, серед українських батьків більшість. Щонайменше три чверті вважають можливими різного роду тілесні покарання - це вже виводить їх з ідеалу. Відсотків 90 цікавляться дітьми на рівні "покажи щоденник, що ти заробив в школі". І таке інше, і тому подібне. Звісно, більшість цього всього не впливає на почуття до них дітей - зокрема багато дітей продовжували любити батьків, хоча регулярно приходили на уроки побиті до кривавих синців після батьківських зборів. Це все іраціональна сфера стосунків, де у кожного свої рамки. І навіть Вам доведеться з цим змиритися - хтось може поважати батьків навіть за регулярні побої, бо "батько мене бив, щоб я людиною став, і я своїх дітей битиму", а хтось починає їх ненавидіти від одного ляпаса по обличчю. І якщо перше особисто для мене є абсолютно ненормальним, то в другому я ніякої ненормальності не бачу - кожна людина має право на нелюбов до того, хто її образив, а минулі заслуги, як Ви маєте знати навіть з кримінального права, не виправдовують нинішніх порушень.

Повністю підтримую думку -=VJ=- по цьому питанню.
Все ж спробую додати щось від себе
Батьки не є святими, на яких лиш моляться. Це такі ж люди, як і їхні діти. І може ви про це ніколи не думали, але батьки теж мають поважати своїх дітей. Батьки завжди дають зразок поведінки своїм дітям.
Якщо батько має право вдарити дитину, то і вона має право вдарити батька. А так як дитина фізично цього зробити не може, доки не виросте, то більшість людей "відривається" потім на своїх дітях.

Якщо дотримуватися думки "батьки завжди праві, бо це батьки", то виросте багато морально скалічених людей, які передаватимуть це і своїм дітям. Я вважаю, що цей ланцюг має бути розірваним. Дитина ніяк не може захистити себе від батьків. Тому й важливо розвивати суспільну думку про толерантність і відповідальність батьків щодо своєї дитини.


Зрозуміло, що тобі хочеться дружної сім*ї, особливо зважаючи на те, що твоя мама "сама з родичами батька не спілкується"
Але всім подобатися неможливо. Сім*я "нареченого" завжди насторожено ставиться до невістки. Дружні стосунки бувають рідко. Якщо ти будеш старатися щось зробити - це може викликати лиш роздратування, що ти нав*язуєшся і хочеш показати, що ти "краща за них" чи щось таке))
Будь собою. З часом або все налагодиться, або ваші стосунки перейдуть у стадію зустрічей "по великих святах".

З приводу того, що Артем нічого не сказав мамі, то це теж звичайна річ. Можливо після першої невдачі він вже не вважає маму людиною, яка компетентна у його виборах, тому йому вже байдуже, що мама думає про його дівчину. Тобто можливо він тепер всі рішення буде приймати самостійно, без мами, - з чим тебе і вітаю! Аби лиш до тебе прислухався))

взагалі-то до теми і її назви

родичі? а що родичі половинок, тут своїм раду аби дати...різні ж вони...нема половинки і родичів наразі теж

Ще одна думка навздогін : час замислитися про те, як ви самі будете ставитися до своїх "синочків", коли їх виховуватимете і коли познайомитеся із невісткою

Адже це такі ж жінки, як ми з вами, отже щось іде не так, якщо постійно існує тенденція приниження своєї невістки?

невже в мене дежа-вю?))