Childfree - це сучасний рух в багатьох країнах світу - об'єднує собою людей, які "вільні від дітей", тих, хто ніколи не планує завести потомство.

Тобто це сповна зріле, усвідомлене небажання мати дітей, не пов'язане з матеріальними труднощами або проблемами із здоров'ям.

Як ви думаєте, це нормально або це дивацтво? Чи правильно прожити життя не завівши власного дитяти?

Так, це нормально. Для дегенератів і підарасів.

Тупикові гілки еволюції відмирають самі


....
редагувала ластівка

так тоді наступне питання: а для чого тоді взагалі жити, в чому сенс життя? працювати для себе? Жити для самого себе? Хіба не приємно відчувати батьківську відповідальність і т. п.? Так поховати ж не буде навіть кому.

вже немає сенсу в кровопролитних війнах. націю можна просто й таким способом знищити. взяти і настворювати матеріальних труднощів.

Знаєте як раніше звали холостяків в імерії? Байбак, бобиль, бурлак. Сенс першого - лінивий, лежебока, трутень. Сенс другого слова - пролетарій, безземельний селянин. Ну що третій означає ви знаєте.
Можна констатувати що не вступали в шлюби бідні й презрені класи населення. Століття тому шлюб був союзом для народження своїх потомків. Тепер з появою контрацептивів шлюб розглядають як союз для сексу.

Я собі тільки уявлю скільки кожен з наших предків мусив оминути смертельних небезпек, голоду, холері і інших хвороб щоби вижити і залишити потомство стає моторошно. Скільки предків нашого народу загинуло в війнах за попередне століття налічується десятками мільонів.
І після стількох зусиль і прикладеної праці щоб тільки телебачення і нет пропагандує життя без дітей. І скажіть мені після цього що в світі нема сил(чи дурі) які бажають понівечити свідомість людей і їх самих.

Певно те, що напишу буде супернеправильним, але: не люблю дітей і я невпевнена, чи хочу ї мати. І помітила, що чим я старша, тим більше такі думки мене лякають. І не вважаю, щоб вони були дегенератами, підарасами та ще чимось.
Діти - це передусім відповідальність, яка зобов"язує. Деякі взагалі не люблять будь-якої відповідальності, а бути відповідальним не тільки за чиєсь життя, але також за чийсь характер - це вже для мене трохи занадто і для багатьох інших також. Нічого ненормального в цьому не бачу, людство і так виживе, хоча б завдяки вагітностей підлітків, їх завжди багато.

Правильно, хай гуртуються такі вар"яти і вимирають.. А нормальні будуть народжувати і жити собі в радість..

Якщо в тебе фізично здорова сім"я і нормальна спадковість без патологій(коли ти завідомо знаєш, що матимеш здорових потомків), психологічна атмосфера вдома нормальна, якщо ти забезпечений і психічно здоровий та повноцінний мешканець Землі при тому всьому категорично відмовляєшся в житті від дітей -чи то своїх, чи то усиновлених(немає значення) - то ти людина, якій треба щиро поспівчувати, бо залишишся просто гостем на тій планеті.Незваним назад.

багато то багато, так а чи нормальна буде та дитина народжена мамою, якій тільки 16, 17 років? Та й з нашою екологією, зараз біди просто ПРИРЕЧЕНІ хворіти з самого дитинства! Вони уже при народженні набагато гірші (я маю на увазі по стану здоровя) ніж та сама 60 річна бабуня. І зараз смертність набагато перевищує народжуваність, тож чи не зменшуватиметься популяція людей на планеті....

Наслідки ніхто не відміняв, наслідки кожен творить собі сам. Ідейно кожен знає про наслідки, а якщо не знає, то могила виправить. Хай кожен робить що хоче, хай живе анархія!
З. І. Поживу - побачу, що буде з нащадками. А хто наперед визначає - той згодом ще матиме можливість полякатись та посумніватись

покажи хоч 1 слово яке вказувало б на те що я не хочу мати дітей, або їх не люблю? Я таке казав? Навпаки, я дітей обожнюю!!

А заради чого жити? Розумію, що моє запитання дещо пафосно звучить, але вже яке є... Жити для себе самої? ну добре, досягнути певних висот в кар"єрі, там машина, дача на Карибах... а що далі? Що з собою робити? де себе діти? Приходити додому і бачити порожню квартиру (не знати чи чоловік довго витримає небажання не мати дітей), гладити кота чи гуляти з собакою і з віком спостерігати як друзі стають батьками, потім бабусями-дідусями. живуть своїми дітьми-внуками-правнуками.... мріють про щось... Планують життя.. Живуть, одним словом... А обов"язки? Відповідальність за характер? так це ж якраз те, що й саму людину виховує..

НІ, Максимку це я не тобі - це узагальнювальне звертання!!!Не хотіла тебе образити...шкода, що ти так подумав

нічого! Пробач, що я не так зрозумів. Хоч мені ще тіки 18 років але у мого брата уже є дитина, хлопчик, йому 2 роки. Так я його люблю як свого. я його тиждень не побачу так уже дурно. Як можна не любити дитину, яка з кожним днем вивчає нове слово, починає ходити, говорити.... мені здається то самі прекрасні моменти!

ну не знаю... Вважаю, що й каліки і хворі люди мають право на життя... В кожного з них свої плани і мрії, деякі з цих людей - генії... Хоча, я згідна Гетьманом,що "кожен собі наслідки створює сам"

ні, ну я ж не кажу, що вони не мають право на життя! Кожен, хто прийшов у цей світ має правл на життя на існування.

Усвідомлене - так, але зріле - це смішно



Єдине завдання кожного живого організму - продовження життя. Все інше - ненормально за означенням.

Я таки до цього не доросла і видно вони також. Є такі, які ніколи не доростають. Не розумію тільки, чого всі так жорстко засуджують. Не кожен створений для батьківства, сумніваюся навіть, чи серед нинішних батьків абсолютно всі для цього створені. Більш шкідливим вважаю невідповідальних батьків (ні, не хочу починати дискусію "котимося у прірву") ніж людей, які знають, що більше шкоди завдадуть дитині, суспільстві та собі, стаючи батьками.
І не хочу, щоб мене виховувало чиєсь виховання, не всі помилки можна виправити. Я загалом прихильник методу спроб та помилок, але не у вихованні.

Є мільйон страхів і причин щоб сказати "ні": хвороби, фінансти, екологія і ......................... Але одної єдиної правільної причини щоб сказати майбутній дитині "так" є достатньо.

А хто в 22 роки їх любить чи впевнений? Ті самі "чайлд-фрі" - це на 99% дівчата "від 16 до 26", у яких дитинство в голові і яким тільки собою займатися хочеться. Більшість, коли виростає, викидає такі дурниці з голови і стає мамами.



Так отож. Типова ознака дорослішання.



Звісно - типова позиція дитини.



А от думати про людство, а не про свою сім'ю - це вже ненормально. Але це для дорослих - тобі краще повернутися до цієї теми років через п'ять, і побачиш, як сама сміятимешся над своїми словами

Я сказала, що до цього не доросла. Можливо, колись вдасться, а може ні. Хто-зна.


Це вже було у контексті гонів типу: "Тупикові гілки еволюції відмирають самі". Просто, не вважаю цього ненормальним (загалом, про цю меншину, яка не має дітей).

Не переживай, полюбиш. Є таке поняття, як материнська любов, чи материнський інстинкт.
Коли матір може не задумуючись пожертвувати життям заради власної дитини. Ця любов є одним з найсильніших почуттів, зазвичай вона приходить вже після родів. Отже для того, щоб полюбити треба виносити дитя, родити. Материнська любов сама прийде, і ти не зможеш нічого з цим зробити, не бійся.
Тут дещо є.

Брєд,як можна без діточок прожити?

А навіщо тоді взагалі жити? Бути егоїстичним пожирачем життєвих задоволень? Це якийсь пустий зміст власного життя, найвища форма егоїзму.

Прожити без дітей, правильно? - неправильно!


відмодерувала і перемістила

Неправильно.
Для чого тоді взагалі жити?

Чесно кажучи, в мене буває інколи така думка... але вона скоріше повязана власне з відчуття відповідальності, тобто інколи думається, що з мене вийде нехороша мати...(
Але ж звідки це знати, поки не заведу дитинку?) Дітки потрібні, імхо, адже це буде маленьке втілення мене і мого коханого, наш витвір, наш плід, якому треба дати шанс прожити так, як не змогли ми, остерегтись і досягти того, чого не змогли ми... Щоб дитя виросло, і було гідним нащадком, гідною памяттю нас... Спадкоємці - це єдине спражнє і достойне, що лишається після нас...

Ну можливо в певний період життя може діти і дійсно не бажені, але коли загалом без дітей то хіба що якісь проблеми зі здоров"ям...

от же ж.
про чайлдфрі вже було десь тут.

я взагалі не розумію цього принципу для оцінювання будь-чого - "правильно-неправильно".
шо за дурість.
оті шо дітей не мають і не хочуть - вони айяйяй погані, це неправильно.
а ті шо дітей мають - ті малацці, це правильно.
перші потраплять до пекла, бо чинили неправильно, а другі житимуть собі у раю, бо малацці ж.

отжеж йомайо?

Прожити без дітей можна. А чи правильно, чи ні - кожен вирішує самостійно для себе, але не для інших.

Думаю ненормально. Виправдовую таке хіба тоді, коли сімя не може мати дітей чи не має можливостей виховати їх відповідно.

Я не сприймаю такий рух. Хоча думаю, що він має право на життя, коли мають право на життя одностатеві шлюби. Якщо людина не хоче мати дітей, то краще хай не має. Ніж аборти робити чи дитину в дитбудинок віддавати, то...

А взагалі я не знала про "Чайлд-фрі", але знаю про давню організацію No Kidding. Це інтернаціональний клуб для дорослих подружніх пар і самотніх людей, які не хочуть мати дітей.

Прожити без дітей - це прожити життя дарма. Діти - це наша реалізація, надія, продовження роду. Так, вірю, в 20-25 років ще дехто може думати інакше. Але коли прийде старість, то так захочеться щоб тобі склянку води рідна дитина дала.

Зазвучало егоїстчно аж два рази.
По-перше, наша реалізація, ми, нас, нам, нами і те де... Чистий збірний егоїзм. Накидати іншим свої надії, реалізації, одночасно називаючи їх "нашими" і вважати, що вони єдиноправильні. Ні, це Ваші, евентуально збігаються з надіями інших, але зловживаєте слово "наші", "ми" і т.п. Ніхто не дав Вам права говорити за все людство. Відучіться.
По-друге, остання фраза це егоїзм одниниці в чистому вигляді, і як не дивно, суперечить трохи першій, більш ідеалістичній, частині. Перефразуючи, діти - самоврятування, а не сенс життя (принаймні з Ваших слів це випливає).

До речі, якщо дитина в майбутньому не захоче Вам допомогти, тоді не варто її мати?

Звучить набагато егоїстичніше бажання не давати із себе потомків - це раз, а два - ще більшим егоїзмом є відсутність відповідальності. "Наші" - то множина і егоїзм тут частковий.На відміну від "я".

Ще я маю наступні думки по темі : більшість людей вдається до батьківської функції, бо не може відчувати себе щасливими просто живучи для себе.
Такий же мотив і знаходження "своєї половинки" та кохання. Чомусь сучасна людина досить часто не справляється із своїм існуванням самотужки.
Раніше метою людського життя було виживання наперекір усім природнім та суспільним катаклізмам.
Але зовсім не продовження роду було їхньою основною турботою. Кожен намагався спершу вижити сам. А діти народжувалися "у вільний від виживання час" і швидше через відсутність контрацепції, ніж по запланованому бажанню їх мати.

Зараз життя не ставить перед людиною складних викликів (переважно). Є всі умови для виживання. Тут людина і зіткнулася дуже гостро із питанням "а сенс"?
- А який сенс жити не для себе? Навіщо взагалі існує ваш організм, руки-ноги-голова і решта, якщо ви не бачите сенсу життя для самого себе, а вважаєте своїм сенсом існування продовження роду? Що взагалі може дати людина іншій людині, якщо не розуміє сенсу свого життя для самого себе?

Більше того, переважна більшість людей вважає дитину своєю іграшкою - "це продовження мене самого, втілення мене самого, втілення моїх сподівань та мрій".
- А дідька лисого! Свої мрії та потреби реалізуйте САМІ! Ваша дитина - це інша людина, з чужими вам потребами і мріями. Маленькою і безпомічною вона буде дуже недовго. А коли виросте - ви побачите всю різницю між нею і вами.
Тоді перед вами знову постане питання сенсу життя. Але кмітливі люди і тут знаходять собі "новий сенс" - онуки
Висновок з усього цього такий : знайдіть спочатку сенс свого існування, а потім вже народжуйте дітей.

Підтримую.Хоча це як у притчі про лисицю і виноград.Стрибаючи за виноградом, і врешті не діставши, лисиця каже*не такий він уже й стиглий...Та він взагалі зелений*.І йде геть без винограду...То є людський вибір і своєрідне виправдання)))

Добре! Висловіть будь-ласка Ви свою точку зору по даному питанні. Ви хотіли почути, що ми повинні народжувати дітей для суспільства, а не для власного задоволення і самореалізації. Що ж... Не тільки для суспільства. Дитину варто мати по-любому. Навіть якщо вона виросте не вдячною. Тоді буду винити тільки себе - я ж її таку виростила.
Невже заперечите той факт, що дитина - це твоя часточка, твоя надія, твоє майбутнє?

Дитина - це не часточка, а ваша вона буде лише у вас в животі Від тоді, як дитина входить у світ, вона вже не ваша і належить сама собі.
І яким чином інша людина може бути "вашим майбутнім"?

Народжувати для суспільства, або для свого задоволення - це абсурд! Батьки виконують обслуговуючу фукнцію зростання нової людини.
Якщо ви настільки добрі та терплячі, вмілі та розумні, що можете саме обслуговувати життя іншої людини, доки вона не стане самостійною...причому робите це усвідомлено і з доброї волі - тільки тоді можна народжувати. Але це зовсім не обов*язково є сенсом життя для всіх без виключення.

Це поняття було використано не в буквальному смислі. Ми завжди чекаємо від дітей того самого найкращого, чого не вдалося здобути нам.

Моя точка зору є така, що це справа кожного, а тут всі засуджують їх в збоченствах, божевіллі ненормальності і хто-зна ще в чому. Нат йор бізнес, як би так сказати. Тиск та засудження суспільства на одниницю у цьому питанні такі великі, що інколи мене це дивує. А то сусідка запитає, коли діти, а то мама подзвонить, що вона хоче стати бабусею... Все гаразд, якщо ти хочеш мати діти. А якщо не хочеш? Ти божевільний/божевільна! Тебе треба лікувати! Мда...

Бо так чи інакше, вона твоя дитина, і тобі на ній залежить. Її життя- це звичайно не твоя власність, але так чи інакше воно матиме вплив на твоє. (Особливо з самого початку, коли треба буде вночі вставати і убаюкувати)) )

Таке враження, що Ви підносите людей, які добровільно відмовилися не мати дітей, на виший щабель розвитку, за тих, хто за природою любить їх і має і розуміє для чого вони треба.Це ще більший егоїзм

Як вже сказав VJ функція всього живого — розмножуватись. Але якщо хтось того не хоче, то нащо силувати? Навіщо батьки, які не люблять дітей і нехочуть? Дітям від того краще не буде.

Я хочу дітей (саме в множині, бо знаю як воно одній бути). І знаю навіть від кого я їх хочу. А далі все залежить від багатьох умов.

Люди взагалі люблять лізти не в свої справи, а інші ще й переймаються тим, як ти сама сказала. Звичайно значно краще свідомо не мати дітей, ніж несвідомо їх мати

Самі здобувайте те, чого хочете, а не змушуйте дітей цим займатись. Ви не думали, що діти можуть теж чогось хотіти і воно не те саме чого хочете ви.
Не можна перекидати свої нереалізовані мрії чи плани на дітей.

Якраз у тому плані ти маєш рацію - то твоя справа і нікого більше.Проте нерозумно і необ"єктивно не відчувши смаку, робити висновок, що ти цього не любитимеш.Маю на увазі факт того, що тобі кажуть, що ти ніколи не матимеш дітей, ти звикаєш до цієї думки, а потім ароджуєш - і розумієш, як ти помилялася..

Ще один приклад : чому так часто можна побачити мамашу, яка кричить на свою дитину? Ну бо ж вона народила дитину для СВОГО щастя та задоволення. А дитина (ну не скотина?) не хоче їй цього щастя та задоволення давати постійно, дитина бачте має якісь свої бажання, свої капризи...

Тому народжуючи батьки мають думати про щастя не своє, а своєї дитини. Це найбільша самопожертва, про яку люди зазвичай навіть не замислюються.

Ще гірше відчути смак, який тобі не подобається. Потім пізно буде вже.
Мені здається, що навіть не маючи дитини, можна зрозуміти готова ти до цього чи ні.