Стаття для тих, хто полюбляє слово «вірно»

І відповідь пуристам. Етимологія свідчить, що вірно здавна вживалось у значенні правильно. Варто проглянути приклади, наведені в тому обговоренні, щоб пересвідчитись, що багато класиків полюбляли слово вірно, підтримуючи тисячолітню традицію

Не несхибний, а влучний

Вірний — вірність — віра. Прийняття чогось за істино, навіть коли це не так.
Правильний — право — правь (закон). Можна вживати коли щось відповідає правилам.
Істина — константа, що існує незалежно від того, чи віримо ми в неї та чи вважаємо її правильною. Але вважаючи щось істиним ми можемо помилятися

Гм, вибір може бути вірним, але неправильним та правильним, але невірним (до обох випадків ще можна додати істиним/неістиним)

Зважаючи на це, в рекламному слогані «Верный выбор - верный выигрыш» не коректно ввживати слово «правильний». Суддя має робити правильний вибір.

Воно то може й так, панянко Еміко, але сказати що смерть — «істинна», «правильна» (вірна)... Звучить дещо дебело . Щодо вірна — думка, відповідь ще погоджуся...
Сперечатимуся рівно до першого цитованого класика з «вірною смертю»

Грушевський підійде?

Серед набору значень вірний є й певний, а не тільки істинний. Вірна смерть вживається у цьому значенні, як синонім певної смерті (тобто смерть не істинна чи правильна, а та, про настання якої можна стверджувати з певністю).

"Вірна смерть" - це ж калька. Грушевський не писав сучасною нормованою мовою. Ви б ще Франка зацитували. Чи Кобилянську.

Калька звідки? В одному з попередніх дописів я навела лінк, де простежується етимологія вірно, причому від давньоруських часів. Оскільки вірний іноді має відтінок певний, то вірна смерть - це те ж саме, що й певна смерть. Мій співрозмовник попросив навести цитату з класиків, я й навела. Якщо ж Вас цікавить сучасна нормована мова, то введіть в гуглі вірна смерть, вірна загибель і т.п. - знайдете значно більше прикладів. А сучасна нормована мова виникла не на рівному місці, у її формування зробили внесок і Грушевський, і Франко, і Кобилянська. Якби обговорювався випадок відхилення певного автора від нормованої мови, тоді була б підстава для дискусії, однак в даному разі йдеться про те, що автор якраз вживає слово в межах традиції.

Калькою з російської мови є плутання прикметника вірний і прислівника вірно з таким,що в перекладі на українську має значення правильний,правильно, слушний, слушно тощо.Вислови правильний вибір, слушна відповідь тощо мають дещо іншу семантичну різнобарвність, тому щодо таких висловів доцільно і правильно буде вжити слова правильний, слушний.В багатьох інших контекстах вживали,вживаємо і вживатимемо слово вірний - вірна смерть, вірна загибель, вірна дружина тощо.Не забуваймо вирізняти семантику і багатозначність українського слова.Деталі читайте тут)))

Говорили-балакали... Вірний у значенні правильний не є калькою! Традиція його вживання дуже тривала. Я вже посилалась тут на приклади вживання вірно у значенні правильно - наведу їх, щоб нарешті стало зрозуміло:
В давньоруський період
(детальніше можна подивитись на сайті www.izbornyk.org.ua на внутрішньому пошуку)
О.Кониський

Ще кілька прикладів:


Деталі дивіться у вказаному записі і в коментах до нього.

Якщо мова йде про церковнослов’янське штучне писння, яке ніколи не було живою мовою, а тільки лягло в основу московського язьіка, то це тільки підтвержує, що "верный" у значенні правильний властиве московській, а не українській.

До теми вірно vs правильно:

Нажміть для перегляду прикріпленого файлу

А якщо мова йде про староруську мову, якою нащі пращури розмовляли?

Бачу, тут уже не істину шукають, а чимось іншим міряються...вкотре...і то не інтелект)

Церковнослов'янська, як і давньоруська мова стали одним із найважливіших джерел української. "Штучне писання" відрізнялось від живої мови, але між ними був тісний взаємовплив - книжники при перекладі з грецької активно вводили слова і звороти народної мови, з іншого боку, відвідування мирянами церкви і слухання проповідей вводили книжну лексику у буденну свідомість. Давньоруські тексти належали до різних типів - від власне церковних до юридичних (в яких побутова лексика проступала найяскравіше). Староукраїнська література XIV-XVIII ст. теж спиралась на церковнослов'янську. Перехід у ХІХ ст. до живої мови мав наслідком відмову від суто книжної церковнослов'янської лексики, але аж ніяк не від тих слів, які стали загальновживаними. З наведених раніше прикладів очевидно, що вірно у значенні правильно продовжило існувати. Це не дивно, адже давньоруська спадщина міцно вкорінилась в українській культурі. Втім, російські шовіністичні історики, намагаючись монополізувати давньоруську традицію, іноді вдаються до доволі софістичного аргументу: оскільки церковнослов'янська справила більший вплив на формування літературної російської мови, вони це розглядають як доказ виняткового права російської культури на давньоруську спадщину. При цьому вони намагаються всіляко підкреслити відрив літературної української від церковнослов'янської (в крайніх версіях навіть розглядаючи українську мову як польську інтригу). Їм підігрують декотрі недалекоглядні вітчизняні "патріоти", які за принципом максимального відштовхування від російської намагаються викинути слова, що вживались на наших теренах впродовж століть. Однак, на щастя, давньоруська література значною мірою відобразилась і в пізнішій українській - і одним з доказів цього є вірно, а також споріднені з ним, наприклад, перевірка, звіряти, вірніше.

Іноді вважають що аргумент, повторений кілька разів, набуває більшої переконливості. Це джерело вже наводилось в дискусії, однак в ньому просто постулюється що вірно нібито є калькою, але не доводиться це. Наведені там цитати із фольклору, Шевченка, Рильського не можуть слугувати достатнім аргументом, адже вони аж ніяк не вичерпують всі випадки вживання вірно. (Наведу аналогію: якщо в якомусь тексті автор вживає але, а не однак, це не може бути достатнім аргументом для висновку, що однак в українській не вживається). Натомість приклади вживання вірно у значенні правильно є вагомим аргументом, що вірно таки вживається в цьому значенні (хоча, крім нього, має й інші значення ). Вище я навела приклади - той же Рильський вживав вірно поряд з певно, точно.

Жалюгідна спроба ствердитися за рахунок чужих помилок виглядає ще жалюгідішою, якщо в аффтара самого підпис безграмотний.
"Вірно" в українській мові вживається на позначення відданости.

p.s. не тільки відданості, а зокрема і значеннях надійно,щиро.



слово саме все каже.

За посиланням жодного прикладу з класики чи фольклору. А ви кажете багато.
Наводиться лише згадка про церковнослов’янський текст з "вЂрьныи" що як аргумент до сучасної української мови ясна річ звучить безглуздо. Це лольство можна продовжити. Давайте таким чином в українську перетягнемо не тільки вєрный, а й багато инших удобних слів:
скока "врѢмя", замість котра година і
скока тєбє "лѢтЪ", замість скільки тобі років.
Бо ж і лѢтЪ і врѢмя "здавна вживалося".

Для мене авторитетом є Антоненко-Давидович і його аргументи звучать переконливіше.

Якщо ви нею володієте, то будь ласка.

Правильно буде вірно.

Етимологія тут взагалі не повинна щось вирішувати, гадаю.
Як на мене, то можна тепер вживити вірно у значенні правильно, сам иноді вживаю. Але фактом для мене є те, що я того слова в такому значенні ніколи не чув від не надто просунутих у знанні різних мов людей. Тож гадаю не варто знову вішати всіх собак на тих клятих пуристів. Спробуйте почути вірно у значенні правильно від тих, хто розмовляє на суржику, побачите, що не все так просто.
Й із практичного погляду. Навіщо нам вірно у значенні правильно, коли уже маємо правильно. Спеціалізовані слова, із вужчим значенням, кращі, роблять мову точнішою, запобігають двозначностям.

А це цікавіше, бо слово врем'я таки справді є.

Ач як борошняночку зачепило...
Мені тут стверджуватися нема потреби.
Жалюгідні - людці, котрі, теревенячи про грамотну мову, вживають "вичурні" слова.
Тиць сюди
Та й у Кримського, наприклад: правильный перевод – правильний, вірний пере́клад.

Будь ласка, читайте уважніше. Там наведено історичні документи (з 11 по 18 ст.), словники Желехівського та Грінченка, праці Кониського, Грушевського, Драгоманова. Для мене це достатня підстава, щоб вживати вірно у значенні "правильно", а думку Антоненка-Давидовича відкинути як суперечну історії цього слова.



А "Три літа" Шевченка назвемо "Три роки"
До речі, літа вживається і зараз, в художньому стилі чи з архаїчним відтінком, згадаймо рядки Федюка: "По війні десят літ - у землі десять літ зимували...". З розмовної мови літа зникли, а от вірно як "правильно" живе й далі, причому традиція його вживання не переривалась (в цьому певна відмінність від інших прикладів - врем'я, і дещо меншою мірою літо (рік) зникли з розмовної мови - це давні слова, що не вживаються в сучасній мові, а от вірно (правильно) - давнє слово, що живе і в сучасній). Воно нізвідки не "перетягнуте", а існує з давніх часів, і я не збираюсь відмовлятись від тисячолітньої традиції тільки тому, що комусь помилково здається, що воно запозичене з російської.

Зрештою, послідовна елімінація цього значення вимагала б переробити вірніше на правильніше, перевірку на переправильнку

Що ж, наведу інший факт - я чула вірно у значенні правильно від людей, яким належить ряд перекладів із західних мов у гуманітарних науках. Причому ті з них, для кого українська є основною розмовною, вільно вживають це слово, а от у тих, хто в побуті переважно російськомовний, спостерігала певну настороженість - вони не скажуть курити чи вірно замість "правильно". Я це явище пояснюю тим, що вони відштовхуються від російської, тоді як ті, для кого українська природна, не відчувають комплексу "аби ненароком не вжити щось, що б дало підстави подумати, що я мислю російською".


Якби ми створювали нову мову, тоді це б мало сенс, а так у мові зберігається слововжиток попередніх поколінь, тож досить часто синоніми - це природний наслідок розвитку мови, тут практичність пояснюється не логікою, а традицією: наприклад, такі пари як шофер/водій чи століття/сторіччя в штучно створеній мові (за суто логічним принципом) були б неможливі, але ми розуміємо історичні причини цієї синонімії. Вірно і правильно - це варіанти, кожен з яких добре вкорінився в мові, причому слова на кшталт звірити чи перевіряти, не кажучи вже про вірніше, підтримують вжиток вірно.

Мова тих людей не надто цікава, бо зрештою кількість тих людей невелика. Більшість сучасного україномовного чи суржикомовного населення, яке теж знає суржик чи українську як рідну, слова вірно у значенні правильно не вживає. Навіть у наведених прикладах із словників, це значення йде як друге. Мабуть відбулось розділення значень в розмовній, й тому багатьом вірно замість правильно здається русизмом, бо так і справді не кажуть. Тож таке вживання вірно хоч не є помилкою, але є досить незвичним.
"врем'я, і дещо меншою мірою літо (рік) зникли з розмовної мови". Еміко, ви не просто помиляєтесь, ви дуже сильно помиляєтесь щодо зникнення слова врем'я із розмовної мови. Це слово не просто вживається, а дуже широко вживається людьми старшого та середнього віку, цьому навіть його неофіційний статус не вадить, багато ширше ніж вірно у значенні правильно , його уникає лише молодь. Послухайте коли небудь баб на базарі.

А можна статистику? Мої стихійні спостереження ведуть до іншого враження, але поки немає надійного дослідження, питання про слововжиток більшості в даному разі залишається відкритим.

Я маю на увазі побутову мову тих, хто добре обізнаний з літературним варіантом. У їхній розмовній мові "врем'я" не вживається, можете пошукати на україномовних форумах чи блогах - чи багато знайдете прикладів? Якщо слово вживається лише малоосвіченими верствами, зникнувши з лексикону освіченіших мовців, це інша ситуація ніж та, яку маємо із вірно - це слово у значенні "правильно" можна почути і від освічених людей, і від суржикомовних.

хіба це не синоніми?

Щоб мати статистику, потрібні вчені, чиї роботи із питань мови не будуть виссані із пальця. Оскільки я того слова в такому значенні майже не чую, й далеко не лише не чую від "малоосвічених верств" , то й сам намагаюсь казати правильно. Це не принципово, хочете, вживайте то слово в такому значенні, ви завжди можете послатись на словник, де таке значення є. Я лише сюди написав, бо ви одразу знайшли ворога-пуриста, тоді як сприйняття вірно як русизму може мати инше походження.

Ми всі чогось потроху вчились. Яка різниця, наскільки "освіченими" верствами вживається то слово.
Діалектне - можливо, не знаю, чи кажуть "врем'я таке" напр. в Західній Україні. Я про то слово написав лише тому, що чутки, які ви розповсюджуєте про його давню смерть в розмовній мові, трохи перебільшені.

Складне питання, навіть синоніми здається не повністю збігаються.
Для мене вірно добре в якомусь спеціалізованому контексті, вірний розв'язок, задача розв'язана вірно, так все повністю OK.
Але як повний замінник правильно - то ні. Просто не можу уявити яку-небудь звичайну україномовну людину із вулиці, яка каже "от не вірно зробила, треба було зробити так і так....". Так що хоч і синоніми, але лише в певних межах.

Не синоніми ні разу. Навіть розв*язок - правильний. Правильно каже каламар, навіть в суржику "вірно" жодним чином не "правильно". Нема живої мови в Україні, де почулибисьмо "вірно" в значенні "правильно". Хвате вже мусіровать цю фігню.

То значить, що вірно є правильно?

Вірно - це як Вася, правльно тіке на своїй печі.

чомусь два рази

"Правильно" має корінь "прав", значення якого значно ближче до лексичного значення яке ми обговорюємо. "Правильний", "правий", "правдивий", "правило" точніше передає зміст ніж "вір" "віра". Якщо є якась помилка, то це відхилення від "правила", а не від "віри".


Emika: флейм видалено.


Стосовно правильно і вірно.
Наведені тут малочислені цитати де "вірно" вживається в сенсі "правильно" не належать мовознавцям. Натомість Антоненко-Давидович, дослідив вживання цих слів на числених прикладах, і він був мовознавцем.
Нелогічно оцінка, яку ви даєте цим цитатам.
Те, що вони є, ніяк не доводить їх правильність. Дивно, якби Антоненко-Давидович писав у своїй роботі про помилки, яких не існує, або яких ніхто не припускається. Наведені приклади - це якраз і є приклади тих помилок, на які він звернув у вагу у своїй книзі.

Важливим аргументом на користь вживання "вірно" у вузькому заченні відданости свідчить і народне мовлення. Антоненко-Давидович наводить приклади такого вживання, народну творчість. Натомість новоявлені прибічники вживання "вірно" у сенсі правильно, жодного прикладу народного мовлення не навели.


Також важливим аргументом на користь вживання "вірно" у вужчому значенні є мовна доцільність. Коли за одним словом закріплюєтсья багато значень це збіднює мову. Тим більше, коли ця сумнівна багатозначність поширюється на окреме лексичне значення, і окреме слово і витісняє його. Простий принцип: на позначення двох значень краще два слова ніж одне.
Отже навіть з точки зору мовної доцільности краще вживати "вірно" у значенні віддано.

"Канцелярит навпаки створює зайву вичурність".
Слова яке повністю відповідало б слову вичурність немає, але без нього можна обійтися.
Напр. "канцелярит навпаки багатомовний (пишномовний, велемовний, пустомовний, переобтяжений мовними дармовисами, хитромовний чи просто хитрований, розгоцьканий чи розпецьканий зайвостями й неботребом і.т.д) - це якщо вичурний ужито в негативному значенні, тут й зайве не треба. Оскільки у вас було "зайве вичурний" - то, мабуть, саме в негативному сенсі ви то слово ужили.
Якщо вичурний у позитивному сенсі, то напр. високомовний (якщо стосовно мови), витворний (не показуйте те слово пуристам, заклюють ).

Флейм видалив. Zavada, Булка Ісус, припиняємо з'ясовувати стосунки у темі, далі будуть відсотки!

Видалив (злякався)

Manfred: Порушення п.2.14. +10%

Вище Вам навели приклад зі словника Кримського. Раніше наводились словники Грінченка і Желехівського. Якщо слово вживається впродовж кількох сторіч, це не помилка. Антоненко-Давидович не розглядає історичні аргументи, а отже цей аспект він не врахував. Мовознавці теж можуть помилятись, тож в даному разі Антоненко-Давидович просто намагається нав'язати свої уподобання. Звісно, про смаки не сперечаються, якщо не подобається це слово, в індивідуальному вжитку його можна уникати, але в мові воно має підстави для існування. Я довіряю Франку, Грушевському, Рильському, Довженку та багатьом іншим, які не вважали за потрібне зраджувати тисячолітню традицію.
Тут очевидна логічна помилка: вживання слова в одному значенні не заперечує наявність інших, скажімо, можете наводити скільки завгодно прикладів, де коса вживається на позначення певного типу зачіски, але це не заперечує вживання коса в інших значеннях. Зрештою, наведіть вживання у фольклорі правильно. Якщо ви цього не зробите, то, за Вашою логікою, правильно не вживається.
Навпаки, багатозначність збагачує мову, в будь-якому разі це цілком нормальне явище. До того ж мовна доцільність визначається не лише логікою, а й прагматикою - я вище навела приклади із синонімами.