Допомога - Пошук - Користувачі - Календар
Повна версія цієї сторінки: Чи завжди мати повиина любити свою дитину?
Теревені - Форум > Загальний > Дім та сім’я
Сторінки: 1, 2
reyneke
Наче прийнято вважати, що з народженням дитини в жінки з’являється материнський інстинкт, і, як наслідок, приходить любов до свого чада, якщо не одразу, то протягом року чи двох… а виявляється, любов бува і не приходить…

Далі текст російською.
Цитата
"Не люблю своего ребенка..."

Ей 16, мне - 39. Пока она была совсем крохой, месяцев до 4-5, было все ок - я заботилась, занималась, не раздражалась, казалось, что люблю. А потом началось. Чем старше - тем хуже. Самый ужас был, когда ей было 2-3 года. Этот период вспоминается как сплошная черная полоса. Самым большим моим желанием было - чтоб ее не стало. Это разрывало меня на части, потому что когда что-то с ней случалось (стукалась, обжигалась, как все дети), я очень беспокоилась, но когда однажды нас с ней чуть не сбила машина, я вдруг подумала - если бы я не успела коляску выдернуть из-под колес, как стало бы хорошо, спокойно и тихо жить...
» Натисніть, щоб показати спойлер - натисніть ще раз, щоб приховати... «

Понимаете, берешь ребенка на колени, играешь, читаешь стишки или показываешь картинки в книжке, ищешь любого, малейшего респонса, а видишь совершенно пустые, холодные, незаинтересованные в твоих действиях глаза.. У нее была своя бурная внутренняя жизнь. Она что-то лопотала на своем языке, не желая сидеть на горшочке, слушать сказки, играть в песочнице, уматывала от детей или меня на прогулке, устраивала выматывающие душу истерики, если, не дай бог, не подобрала палочку или не перепрыгнула через бордюрчик, а мы уже оттуда ушли.

Нет, она не уродец, дебил или больной ребенок, вон, выросла дылда, нормально учится, нормальный человек. Дело во мне, у нас с ней нет контакта, причем, она ко мне тянется и тянулась всегда по-сумасшедшему, думаю, эта ее любовь к маме и есть самое страшное и ранящее для ее психики или развития. У нас нет телесного контакта, мне неприятны ее прикосновения, я не люблю, как от нее пахнет, как и что она говорит, как двигается, как дышит, все в ней раздражает, что бы она ни сделала - это плохо, некачественно и просто противно.

Этого я ей не говорю, но ведь косвенно мое к ней отношение понятно и ребенок прекрасно его ощущает. Притворяться не получается и не получится, искренне гордой или довольной ею я не была никогда. Другие люди ее хвалят, ах, какая девочка хорошая, наша репетитор по английскому ее просто обожает, говорит, хотелось бы, чтобы у меня была такая дочка. А я думаю - ну и забирай, мне она точно не нужна.

Я отбываю обязанность выращивания ребенка. Я ее кормлю, стираю вещи, слежу за здоровьем и мечтаю, когда ж она свалит в собственную жизнь подальше от меня. Недавно она с папой поехала на машине куда-то тусоваться, уже поздно вечером я звоню узнать, как и что, когда будут дома, а мобильники обоих не в зоне. Возможно, в боулинг заехали, там проблема с зоной, может, в кино, а может, разбились на машине, мобильники вдребезги? И тут опять то же самое ощущение - наконец-то ее не будет!, наконец-то я освобожусь!!

Помнится, входишь к ней маленькой в спальню, должна бы уже была проснуться, прислушиваешься с надеждой - а вдруг не дышит, ведь бывает синдром внезапной детской смерти..

Честно? - вот это ад. Самый настоящий. Она - самая большая проблема в моей жизни. Я ее не люблю и не хочу ее любить. Все, что я хочу - чтобы ее не было. Жаль, обратно не засунешь. Правильно говорили древние - ребенок - это человек, который приходит в твою жизнь и забирает все, что у тебя есть.

Сейчас живем мы с ней в одной квартире, но стараясь лишний раз не соприкасаться. Даже если ей и хочется со мной провести время или пообщаться, я такого почти не допускаю - не могу, не хочу, противно само ее присутствие рядом. Все лето все поездки в лес или на море или просто в парк - я отдельно, она отдельно. Я говорю, зови папу или ищи подружек или иди погуляй сама. Она, слава богу, занимается много чем сама. Да и иной жизни она никогда не видела, наверное, вот такая ее жизнь - норма для нее.

Я жила в любви, в сумасшедше светлой любви, детство - сплошной белый-белый день. Мне и казалось, что вот она родилась и такая же любовь у нас с ней наступит. Ан не наступила. Что очень меня сломало где-то. Детей не люблю и не хочу ни за что. Сделала один аборт, но я тогда была в ужасе, что подобный кошмар может повториться еще раз.. А внешне все выглядит вполне прилично - обычная семья, хорошая девочка, хорошая мама. Только вот что в этой маме внутри бурлит и как благодаря этому "развивается" ребенок - это скрыто глубоко.

Был такой анекдот - у мужика все пошло прахом - семья развалилась, дети умерли, куча долгов, здоровье ни к черту, с работы уволен, никакх перспектив, он и взмолился: - Господи, ну за что мне все это?? - А боженька свесился вниз с небес: - Ну не люблю я тебя!

Не люблю я ее, ничего с собой сделать не могу, я старалась, я выжимала, я культивировала, я изо всех сил старалась ну хоть что-то изменить - ну не люблю я ее!!!!!!!! Да, и дочкой ее никогда не называю. Только по имени.

Выговорилась. Да, мне необходимо послушать, что по этому поводу скажут другие. Я не боюсь никаких комментариев, не могу сказать, что ищу понимания, облегчения или отпущения, не дай бог.. Думано за 16 лет мною очень много всего, и чувствовано, и наплакано, и насержено, и попробовано. "Не люблю" - это, наверное, приговор.

http://www.livejournal.ru/themes/id/13444
Фабрегас
це ужас... хвора жінка
Саляма
дам-с. історія вражає. які би не були причини, нікому би не побажала так жити
-=VJ=-
Цитата(reyneke @ 10.06.2009 00:24) *
Наче прийнято вважати, що з народженням дитини в жінки з’являється материнський інстинкт


Отож - приймають за вважання усілякі дурниці, а потім - дві скалічені долі.

"казалось, что люблю" - людина навіть не знає, що таке любов. Її просто не навчили любити. І за це бити треба вже її батьків, бо "Я жила в любви, в сумасшедше светлой любви, детство - сплошной белый-белый день" - оце і є головна проблема тепер вже дорослої жінки, яка зламала долю своїй дитині.

Вона звикла, що її люблять. Але ніколи в житті не любила сама.
Гетьман
В чому проблема? Дочка виросла, мати через власні проблеми не виказала їй власного негативу до неї, турбувалась, що, вважаю, значно краще "усвідомленої любові", але з постійним гранням мізків через цю любов. Дочка виросла, має компанію, добрі відносини з батьком, а те, що хтось там мучиться - це не її проблема. Хочу на місце її дочки. Зараз мав б на тонну психостатевих проблем менше, таґ.
Словом, всі задоволені, а те, що когось там тіпає через моральні проблеми - розводьте драму далі.
-=VJ=-
Цитата(Гетьман @ 10.06.2009 07:03) *
мати через власні проблеми не виказала їй власного негативу


Не виказала? Хе...

Цитата(Гетьман @ 10.06.2009 07:03) *
Хочу на місце її дочки.


В чому проблема? Прошу пана повернутись до віку немовляти - я сам закину його кудись в пристойний дитячий будинок в якійсь країні Європи.
Kassandra
Мабуть та жіночка навіть з самого початку не хотіла тієї дитини..
Цитата
Сделала один аборт, но я тогда была в ужасе, что подобный кошмар может повториться еще раз..

Народила тільки тому, що аборту злякалася. Дибілізм.
Мені її шкода, бо не пізнати щастя материнства...це мабуть жахливо.
Ластiвочка
хмм..знайшли, що обговорювати....такі випадки - рідкість і чи варто про них? а на питання чи повинна? то сама природа дала відповідь заклавши в генах, але бувають випадки.
-=VJ=-
Цитата(Kassandra @ 10.06.2009 09:08) *
Мабуть та жіночка навіть з самого початку не хотіла тієї дитини..
Народила тільки тому, що аборту злякалася. Дибілізм.


Якщо я не помиляюсь, мова йде про те, що вона зробила аборт, бо злякалась, що ще раз повториться історія з дитиною, а не навпаки.
ВакуОлька
Буквально недавно була свідком розмови двох жінок-співвласниць кафе.. Одна з них - моя подруга (9-й місяць вагітності), інша - просто знайома, тобто партнер по бізнесу моєї подруги (7-й місяць вагітності)... Коли зайшлось про те чи визначили вже стать дитини, моя подруга призналась, що точно не знає, бо дитина приховує стать, прикривається колінком. І, звичайно, запитала ту знайому чи вона вже в курсі про стать своєї дитини.. відповідь мене шокувала:" Знаю, знаю, маленька поблядушка (соррі росте"... І це говорить жінка, яка кілька років намагалась завагітніти і переживала через те, що не виходить....
От прочитала ці записи з ЖЖ, коментарі до них в тому ж ЖЖ... І зрозуміла, що деяким жінкам мамами, певне, не можна бути....
Кава з козявками...
Цитата(reyneke @ 10.06.2009 00:24) *
Наче прийнято вважати, що з народженням дитини в жінки з’являється материнський інстинкт, і, як наслідок, приходить любов до свого чада, якщо не одразу, то протягом року чи двох… а виявляється, любов бува і не приходить…

Далі текст російською.

вона без чоловіка живе?
тоді все ясно.
reyneke
Цитата(Кава з козявками... @ 10.06.2009 12:54) *
вона без чоловіка живе?
тоді все ясно.

З чоловіком. Там десь у тексті є...

Цитата(Гетьман @ 10.06.2009 07:03) *
В чому проблема? Дочка виросла, мати через власні проблеми не виказала їй власного негативу до неї, турбувалась, що, вважаю, значно краще "усвідомленої любові", але з постійним гранням мізків через цю любов. Дочка виросла, має компанію, добрі відносини з батьком, а те, що хтось там мучиться - це не її проблема. Хочу на місце її дочки. Зараз мав б на тонну психостатевих проблем менше, таґ.
Словом, всі задоволені, а те, що когось там тіпає через моральні проблеми - розводьте драму далі.

Так відчутно ж коли тебе не люблять...
З коментарів до того ж тексту:

Цитата
Я ребенок такой матери как вы. В детстве казалось, что любовь мамы можно заслужить, поэтому я старалась хорошо учиться, достигать успехов в чем-то, но она, в основном, только придиралась к каждому моему слову и действию. Теперь я понимаю - да, наверное, я ее просто физиологически раздражала.
Однажды, лет в девять, я понаблюдала за моей одноклассницей и почувствовала, что родители любят ее просто так. Не за оценки. Не за достижения. Принимают ее такой, какая она есть. Я это именно почувствовала, хотя внешне они даже и не особенно ее баловали. Для меня это было шоком!! Я была совершенно искренне удивлена, тогда еще не знала, что такие отношения вообще бывают.
Гетьман
Цитата(reyneke @ 10.06.2009 13:16) *
Так відчутно ж коли тебе не люблять...
З коментарів до того ж тексту:

Чесно, мене мало цікавила батьківська любов чи ще щось таке. Для мене світлими спогадами стали можливість залишитися вдома самому, читаючи книжки, які мене цікавили, спілкування з дідом та заняття речима, у яких я міг добиватись успіху. А мої успіхи для батьків були не приводом любити мене, а похизуватись перед кимось. Плюз не вистачало власної кімнати, нє, навіть ліжка, на якому можна було б спокійно полежати з книжкою, не відчуваючи до себе уваги батьків. Тому, я не зрозумію людей, яким якоїсь там батьківської любові не вистачало, мені навпаки хотілося від них зникнути.
reyneke
Гетьман, pardon.gif. Кому як пощастить. rolleyes.gif Чоловікові моєї подруги з дитинства батьки казали, що вони його народили задля отримання 3-кімнатної квартири. І відношення до нього було і є відповідне. І квартири тої йому наче не перепадає навіть...
-=VJ=-
Цитата(Гетьман @ 10.06.2009 13:40) *
мої успіхи для батьків були не приводом любити мене
якоїсь там батьківської любові не вистачало, мені навпаки хотілося від них зникнути.


пан сам стверджує, що не знає, що таке батьківська любов, але тут же каже, що вона йому страшенно набридла - досить поширене явище. Дама з топікстартера теж з цієї ж компанії.
Dana
Ця історія ходить нетом вже давненько. Засудити завжди дуже легко. А от зрозуміти і допомогти , отут не кожен зможе. Жінка написала цю історії до психолога, не думаю що їй легко жити з такими відчуттями, інша б наприклад могла викинути чи здати кудись дитину або ще й гірше щось зробити, як от наприклад нещодавно в новинах, мама зіштовхнула маленьку 5річну доньку з мосту зі словами "я погана мама" сама жінка є вихователем у дитячому садку.
А героїня цієї теми з її слів виростила і виховала доньку, стараючись щоб та ніяким чином не дізналась про її відчуття до неї, люди це насправді дуже кошмарно і трагічно, та від такого постійного напруження можна збожеволіти , шкода її.
Щодо материнської любові, то вона у всих різна, правда існує ідеалізований міф про цю любов, і коли жінка зіштовхується з тим , що вона відчуває інакше починаються усілякі "самогризіння".
Почитайте більше коментарів у неті жінок які вже мають дітей . Багато хто полюбив свою дитину через рік, два, три, дехто через місяць. Хтось труситься і слідкує за кожним подихом і кроком дитини, це вже занадто. В когось все більш холодно, ну словом все не так однозначно , і кожна ситуація має розглядатись окремо.
Sensssorika
Я б не хотіла щоб моя мати мене НЕ любила. Тому з точки зору дитини мати повинна МАЄ любити свою дитину.
Панночка
НУ буває таке, що жінка не пристосована для того, щоб мати дітей, їй просто не треба було народжувати.
reyneke
Цитата(Панночка @ 10.06.2009 16:41) *
НУ буває таке, що жінка не пристосована для того, щоб мати дітей, їй просто не треба було народжувати.


А звідки відомо, пристосована жінка, чи ні? Он авторка тексту писала, що до 4-5 місяців все було гаразд.
Панночка
Ваша правда, але іноді жінка не хоче дітей, але народжує, бо примушує чоловік або казна-хто ще, от тоді можна цьому запобігти. Коли вже пізно, навіть не знаю, це щось глибоко психологічне, можливо вона бачить в дочці суперницю підсвідомо або ще щось таке...
Крихітка
Це жахливо.Яка б не була мати-в неї повинне бути закладено таке на генному рівні. Нащо ж вона тоді дівчинку рожала..з тексту лишилось враження що вона не старається зрозуміти,полюбити доньку,а тільки відгороджує себе від неї. Дівчині це виходить плюсом лише з боку того що вона мабуть самостійна і не дуже сентиментальна,раз не устроює розборок по цьому поводу. Але маму я не розумію.Як можна не любити власну дитину..Не розумію і розуміти не хочу. Перед тим як рожати мабуть треба подумати добре-чи треба тобі ця дитина,чого ти від неї чекаєш..якщо не визначилась-то нащо тобі купи книг і порад,якщо та дитина для тебе пусте місце.
Блискавиця
Ну ось, знову переважна більшість накинулася на жіночку із наївною впевненістю, що жінка просто зобов*язана народжувати, і що материнський інстинкт - це "в генах".
І це після того, як уже стільки разів обговорювалася тема небажання мати дітей та про стосунки батьків і дітей.
Проблема тієї жінки в тому, що вона не знала - можна прожити і без дітей. Таке може і з кожним з вас трапитися. Звідки вам знати, що ви полюбите людину, яку народите? Звідки вам знати, якою ця людина буде і якою виросте? Цю тему вже обговорювали - дитина це є інша людина, і не дивно, що в неї "свій внутрішній світ", а не безмежна готовність відповідати всім очікуванням батьків.

Тому проблема тих, хто звинувачує жінку, - у стереотипі, що батьківство є обов*язковим для всіх (ну скільки вже можна цю тему обговорювати?).
Вже вкотре пишу - не всі, далеко не всі можуть бути батьками. І це нормально. Бо не всі можуть бути льотчиками, не всі можуть бути моряками, не всі можуть бути вихователями або вчителями. А батьківство значно складніше за будь-яку професію....звісно якщо до нього підходити відповідально, а не "аби народити, як усі, щоб було".
Олеська
Жінка не зобов"язана народжувати (хоча це дійсно закладено природою. але, беручи до уваги перенаселення нашої планети, то цей інстинкт по-трохи самознищується), проте вона зобов"язана любити своє дитя. А як інакше?
Блискавиця
Любов дітей до батьків ґрунтується на споживацькій потребі. До статевої зрілості діти просто нездатні вижити без батьків, це "любов" на тваринному рівні, коли батьки означають захист, задоволення первинних потреб, місце проживання тощо. Далі - дитина звично продовжує брати в батьків те, що вважає за потрібне, чи то матеріальну допомогу, чи то прихильність та підтримку.
Так, буває, що й діти допомагають батькам. А хіба батьки не торочать дітям "от виростеш, будеш мені допомагати?", хіба не плекають таку надію? Справжня щира любов і взаєморозуміння у стосунках між батьками і дітьми така ж рідкість, як і справжнє кохання.
Здебільшого і ті й інші лише відбувають свою повинність, бо думають, що "так треба".

Цитата(Олеська @ 11.06.2009 11:05) *
Жінка не зобов"язана народжувати (хоча це дійсно закладено природою. але, беручи до уваги перенаселення нашої планети, то цей інстинкт по-трохи самознищується), проте вона зобов"язана любити своє дитя. А як інакше?

ґґґ...в самій цій фразі є протиріччя. Хіба можна зобов*язати (навіть себе) любити когось? Що ж це за любов із обов*язку?))
І це стосується такою ж мірою жінки, як і чоловіка.
Олеська
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:08) *
ґґґ...в самій цій фразі є протиріччя. Хіба можна зобов*язати (навіть себе) любити когось? Що ж це за любов із обов*язку?))
І це стосується такою ж мірою жінки, як і чоловіка.

Який творець, що не любить своє творіння?) Невдало намальовану картину можна порізати і викинути на смітник. А як з дитиною? Віддати в дитбудинок?
Neorlandina
Цитата(Олеська @ 11.06.2009 11:05) *
Жінка не зобов"язана народжувати (хоча це дійсно закладено природою. але, беручи до уваги перенаселення нашої планети, то цей інстинкт по-трохи самознищується), проте вона зобов"язана любити своє дитя. А як інакше?


так само та жіночка і думала, коли народжувала.
zav
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 10:57) *
Звідки вам знати, що ви полюбите людину, яку народите? Звідки вам знати, якою ця людина буде і якою виросте?

Тю, ну, ви дивні... хіба не я батько власної дитини, щоби знати? Наче дитина мені не рідна.
Блискавиця
Цитата(Олеська @ 11.06.2009 11:12) *
Який творець, що не любить своє творіння?) Невдало намальовану картину можна порізати і викинути на смітник. А як з дитиною? Віддати в дитбудинок?

Ну можна звісно вдатися до релігії і задатися питанням "наскільки любить нас Творець", але я не буду)). Взагалі-то дитина - це не творіння, це живе Створіння. Яке нам належить лише коли є в животі. І навіть до самого процесу "творіння" ми долучаємося опосередковано.
Адже не ми створили наш організм, де зароджується життя. Ми лише заносимо запліднювача у вже створене сприятливе середовище, у створенні якого ми не брали жодної участі. wink.gif
Та й любити когось або щось навмисне не вийде. Любов або є або нема, нею ми теж поки що не керуємо і не знаємо - що це таке.

Цитата(zav @ 11.06.2009 11:20) *
Тю, ну, ви дивні... хіба не я батько власної дитини, щоби знати? Наче дитина мені не рідна.

Тобто ти збираєшся любити свою дитину лише тому, що вона "рідна"?)) Це теж примус до любові через певний стереотип, що рідних треба любити. А чи всіх своїх рідних людей (родичів) ти любиш?))
Lady Erato
ну, мене моя мати не любить, і ще двох моїх сестер.. всі виросли окремо від неї, вона скоріше як хресна була - привітати раз в рік на ДН)) все ніби-то ок, мене любила бабця з дідусем, вклали в мене все, що могли і навіть більше... Гірше тоді, коли оця НЕлюбов переростає в корисливість - а ну ж давай тепер діток матеріально подою, позволяючи собі шантажі і погрози до дітей, і що ще гірше, в моїй ситуації, до бабці, її мами, яка виховала і виростила її дитину... Ні поваги до матері, ні до дитини... Атрофовані будь-які материнські і синівські почуття...
Зимова Дівчина
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:26) *
Взагалі-то дитина - це не творіння, це живе Створіння. Яке нам належить лише коли є в животі. І навіть до самого процесу "творіння" ми долучаємося опосередковано.
Адже не ми створили наш організм, де зароджується життя. Ми лише заносимо запліднювача у вже створене сприятливе середовище, у створенні якого ми не брали жодної участі. wink.gif

що значить не брали участі? якщо жінка слідкує за своїм здоров’ям. до вагітності, під час вагітності — то дитина народиться здоровою у 90%
якщо не слідкувала, ще й смалить під час вагітності — вирогідність вдалих пологів значно менша.
то про яке сприятливе незалежно від нас середовище мова?
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:26) *
Тобто ти збираєшся любити свою дитину лише тому, що вона "рідна"?)) Це теж примус до любові через певний стереотип, що рідних треба любити. А чи всіх своїх рідних людей (родичів) ти любиш?))

цікаві речі стають стереотипами)))
не всії родичів ти створюєш з частинки себе. лише своїх дітей. то є твоя плоть і кров.
і це природньо любити власну дитину.
винятком буде — зачаття дитини не з власної волі — згвалтування наприклад. але ж завжди є можливість цього уникнути. хіба в камері триматимуть.
також винятком буде якась психологічна патологія.
але 99% матерів, які залишають собі дитину її люблять і це не стереотип, це природній інстинкт.
Блискавиця
Зимова Дівчино, я писала про створення живої людини, середовище - це яйцеклітина, яку ми не створювали, а яка нам дана...ну нехай "від природи". Здоров*я - це теж не зовсім залежна від нас річ, тому що ми можемо використовувати лише дані нам можливості організму.

Емм...а хіба в родичах немає твоєї плоті і крові? Є, але ж любити їх не завжди виходить, правда? smile.gif
Фраза "природно любити власну дитину" - це і є стереотип. Власне в таку пастку і потрапляють люди, які примушують себе "любити", бо думають, що це "природньо"....а насправді вони може й не хотіли б мати дітей. Страждають в такій ситуації всі.
Любов - це не природній інстинкт. Якщо ти говориш про інстинкти, то на тваринному рівні є лише прив*язаність через задоволення потреб. Це не любов. Спробуй пояснити - з якої такої причини "природньо любити" власних дітей? wink.gif
Зимова Дівчина
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Зимова Дівчино, я писала про створення живої людини, середовище - це яйцеклітина, яку ми не створювали, а яка нам дана...ну нехай "від природи". Здоров*я - це теж не зовсім залежна від нас річ, тому що ми можемо використовувати лише дані нам можливості організму.

але ж таки багато що і від носія того, що дано природою залежить))

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Емм...а хіба в родичах немає твоєї плоті і крові? Є, але ж любити їх не завжди виходить, правда? smile.gif

ну якби є. але дуже мала частка. от на ту частку їх і люблю приблизно)))
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Фраза "природно любити власну дитину" - це і є стереотип. Власне в таку пастку і потрапляють люди, які примушують себе "любити", бо думають, що це "природньо"....а насправді вони може й не хотіли б мати дітей. Страждають в такій ситуації всі.
Любов - це не природній інстинкт. Якщо ти говориш про інстинкти, то на тваринному рівні є лише прив*язаність через задоволення потреб. Це не любов. Спробуй пояснити - з якої такої причини "природньо любити" власних дітей? wink.gif

любов материнська — то інстинкт. навіть у тварин. спробуй ведмежатко при матусі тронути — роздере на місці)))
якщо не хотіла — нафіга народжувала? не хочеш не створюй те життя.
народжувати треба коли хочеш і готова. а решта вже залежатиме від „чи можеш ти народити“.
я не кажу забов’язана, я кажу це природньо.
є два варіанти, коли жінка не любить дитину: вона її з самого початку не хотіла чи після народження психологічний розлад (і таке буває, знайома вже рази чотири в павлівці лежала — і це страшно).
отже. ніхто не змушує любити, але це природній материнський інстинкт. ніхто не змушує народжувати — але якщо народила, чого скиглиш, що воно тобі не треба?
ВакуОлька
Цитата(Зимова Дівчина @ 11.06.2009 12:49) *
після народження психологічний розлад (і таке буває, знайома вже рази чотири в павлівці лежала — і це страшно).

От читала цю тему і теж так собі подумала, що це може бути розлад психічний в жінки... Засуджувати її важко, особливо тим, хто не має ще своїх дітей... Вона ж написала, що перших кілька місяців все було нормально... Проблеми почались пізніше. А хто сказав, що післяродовий стрес з"являється зразу ж після народження дитини? Залежно від психіки і сприйняття стрес може "вилізти" з часом... І саме тоді людині потрібна допомога, щоб прийти до тями... Врешті, ми ж не знаємо чи хтось жінку підтримував в той період.. Чи хтось просто її чимсь відволікав.. Ми не знаємо яку участь приймав батько в вихованні і догляді за дитиною на отой критичний момент...
Щодо має/не має любити мама свою дитину... Підтримую тих, хто каже, що має.. Та, врешті, кожна мама любить свою дитини.. хай якось дивно, по-своєму, але любить... І навіть якщо все життя думає, що не любить, наступає момент, коли розуміє, що справді любить... Отакі думки про смерть дочки, які має та жінка скоріш викликане її неврівноваженою психікою... Дитина до неї тягнулась, дитина добре, хай авіть з вимушеною прохолодою до неї ставиться, але вона я добра мама... Бо чомусь же і є момент переживання.. І момент того, що дитина і репетитора має і т.д....
Що цікаво, коли в ситуації відсутності дочки з татом, мама спочатку ЗАНЕПОКОЇЛАСЬ.. А потім вже почались інші думки...
Блискавиця
Та ніякий це не розлад. Невже мало жінок залишає своїх дітей у дитбудинках? Невже ніхто з вас не знає батьків, які не дуже-то й люблять своїх дітей? Це нормально. Бо всі люди різні. Ніхто не може їх зобов*язати бути однаковими і любити своїх дітей.

Материнський інстинкт - це властиве тваринам, і це нічого спільного з любов*ю не має. Звичайний інстинкт продовження роду, як і секс. Та навіть у тварин трапляються випадки, коли вони кидають своїх дитинчат.

Цитата(Зимова Дівчина @ 11.06.2009 12:49) *
народжувати треба коли хочеш і готова. а решта вже залежатиме від „чи можеш ти народити“.

Саме так. Але через оці дурні стереотипи, що "це природньо", "полюбиш після народження", "всі матері люблять своїх дітей", "батьки зобов*язані любити своїх дітей" - багато хто робить дурницю і народжує, бо "всі так роблять". Замість подумати спершу і оцінити свої бажання smile.gif.
bulbashka_aero
Як це так - повинна любити? А відколи це можна себе примусити любити? Хіба ми не звикли вважати, що почуття виникають несвідомо? на якомусь там незрозумілому рівні?
Так, зазвичай мати любить дитину. Навіть коли мати п’яничка і забуває її годувати - вона чим хочеш поклянеться, що любить... Але ж інстинкт - це механізм, який цілком може зламатися...
Інша справа, що паскудно бути матір’ю, яка не любить своєї дитини (скільки покинутих дітей у дитячих будинках? чи коли мама туди своє рідненьке чадо сплавляє - це від великої любові?). Бути дитиною, яку не любить мати, взагалі паскудно. Але від цього ніде не дінешся - таке буває. І не так рідко, як би хотілося.
Блискавиця
Мене ще цікавить - чому люди поспішають засуджувати такі випадки? Яке їм діло до того, чи хтось любить свою дитину чи ні? Чому б не дати можливість іншим людям жити так, як їм хочеться.
Зимова Дівчина
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Та ніякий це не розлад. Невже мало жінок залишає своїх дітей у дитбудинках? Невже ніхто з вас не знає батьків, які не дуже-то й люблять своїх дітей? Це нормально. Бо всі люди різні. Ніхто не може їх зобов*язати бути однаковими і любити своїх дітей.

я сказала, що є два випадки нелюбові — не хотіла дитину і психічний розлад. адже купа дівчат думають чим завгодно, але не головою, а потім «ой, я вагітна»
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Материнський інстинкт - це властиве тваринам, і це нічого спільного з любов*ю не має. Звичайний інстинкт продовження роду, як і секс. Та навіть у тварин трапляються випадки, коли вони кидають своїх дитинчат.

кидають. ніхто не ідеальний. але це винятки. так само як і серед людей, які кидають чи вбивають своїх дітей.

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Саме так. Але через оці дурні стереотипи, що "це природньо", "полюбиш після народження", "всі матері люблять своїх дітей", "батьки зобов*язані любити своїх дітей" - багато хто робить дурницю і народжує, бо "всі так роблять". Замість подумати спершу і оцінити свої бажання smile.gif.

ну то вже не психічний розлад, а відсутність мізків, якщо народжують, бо так всі роблять. робити щось з аргументом, бо так всі роблять не розумно. але те що народити дитину і любити її є природньо проте не обов’язково для матері є беззаперечним фактом.

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:30) *
Мене ще цікавить - чому люди поспішають засуджувати такі випадки? Яке їм діло до того, чи хтось любить свою дитину чи ні? Чому б не дати можливість іншим людям жити так, як їм хочеться.

а хто тій тьоті щось робить? її ніхто не змушує когось любити. наскільки я точно пам’ятаю текст того одкровення, вона сама просить коментарів.
тема називається „Чи завжди мати повиина любити свою дитину?“, а не „Давайте примусимо всіх любити своїх дітей“.
мене особисто обурює факт народження при небажанні народжувати. не більше.

Цитата(bulbashka_aero @ 11.06.2009 14:19) *
Як це так - повинна любити? А відколи це можна себе примусити любити? Хіба ми не звикли вважати, що почуття виникають несвідомо? на якомусь там незрозумілому рівні?
Так, зазвичай мати любить дитину. Навіть коли мати п’яничка і забуває її годувати - вона чим хочеш поклянеться, що любить... Але ж інстинкт - це механізм, який цілком може зламатися...
Інша справа, що паскудно бути матір’ю, яка не любить своєї дитини (скільки покинутих дітей у дитячих будинках? чи коли мама туди своє рідненьке чадо сплавляє - це від великої любові?). Бути дитиною, яку не любить мати, взагалі паскудно. Але від цього ніде не дінешся - таке буває. І не так рідко, як би хотілося.

я не стверджую, що повинна, я стверджую, що це природньо.

і ще щодо цитованого одкровення на початку теми. тьотка просто собі шось колупається в голові. а насправді дитину любить. інакше не виростила б, не хвилювалась про місце перебування і рівень отримуваної освіти. а решта просто таргани в мізках. в кожного вони свої.
-=VJ=-
Цитата(reyneke @ 10.06.2009 16:46) *
А звідки відомо, пристосована жінка, чи ні? Он авторка тексту писала, що до 4-5 місяців все було гаразд.


Бо до цього вона мала звичайну ляльку, яка просто рухалася - і все.
А з півроку почала мати справу з маленькою людиною. І її тут же "вимкнуло".

Цитата(Крихітка @ 10.06.2009 17:11) *
Не розумію і розуміти не хочу.


А і не треба. Аби лиш зробили висновки для виховання власних дітей - щоб отакого не виросло.

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 10:57) *
Тому проблема тих, хто звинувачує жінку, - у стереотипі, що батьківство є обов*язковим для всіх (ну скільки вже можна цю тему обговорювати?).
Вже вкотре пишу - не всі, далеко не всі можуть бути батьками. І це нормально.


Дурниці.
Продовження роду - це не стереотип, а базовий інстинкт кожного живого створіння. Виключення - створіння, які треба "викинути" з колообігу природи, "браковані" особини, які не повинні дати потомства, щоб не завадити усьому роду.

Отже нічого нормального в небажанні дітей нема. Це явна ознака відхилення від норми, яка повинна бути ліквідована, щоб не передавалась наступним поколінням і не розмножувалась.
До речі, є у мене думка, що таких людей треба перевіряти на спадкові хвороби - цілком можливо, що небажання дітей всьго лише зовнішній прояв захисної функції організму, яка блокує можливість передачі спадкових хвороб наступним поколінням - такий собі самозахист виду.

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Любов - це не природній інстинкт.


Суперцинізм, як захисна функція, інколи вигляда жахливо. І сумно.
веснянка
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:30) *
Мене ще цікавить - чому люди поспішають засуджувати такі випадки? Яке їм діло до того, чи хтось любить свою дитину чи ні? Чому б не дати можливість іншим людям жити так, як їм хочеться.

Спробуйте хоч раз таке відчути на власному прикладі, і зрозумієте, що це вища матеріалізація урбанізованого егоїзму.І наскільки це важко.Стоячи осторонь з одними тільки теоретичними думками неможливо об"єктивно оцінити такий стан, оскільки часто мати - це зовсім інша жінка, ніж та, якою була до пологів.
У людей,які є учасниками такої психологічної ситуації, як правило, залишаються прикрі наслідки на все життя.Щоб хто не казав про правильність і неправильність таких випадків...
Гетьман
Цитата(-=VJ=- @ 11.06.2009 15:10) *
Дурниці.
Продовження роду - це не стереотип, а базовий інстинкт кожного живого створіння. Виключення - створіння, які треба "викинути" з колообігу природи, "браковані" особини, які не повинні дати потомства, щоб не завадити усьому роду.

Отже нічого нормального в небажанні дітей нема. Це явна ознака відхилення від норми, яка повинна бути ліквідована, щоб не передавалась наступним поколінням і не розмножувалась.
До речі, є у мене думка, що таких людей треба перевіряти на спадкові хвороби - цілком можливо, що небажання дітей всьго лише зовнішній прояв захисної функції організму, яка блокує можливість передачі спадкових хвороб наступним поколінням - такий собі самозахист виду.

Та невже? Скілько спостерігаю за власним улюбленим суспільством, то бачу, що здорові, без спадкових хвороб люди чомусь не спішать заводити потомство, їм ближчим є проміскуїтет та безпечний секс, аніж убивати власний час, дивлячись за нащадками. Сусідка з ДЦП несамовито прагнула дітей, має їх, виховує двійню, натомість здоровий хлопака спився і ходить і розповідає, яку панянку натягнув. Словом, фантазії ваші, пане, далекі від реальності. Чому - зверніть увагу на досвід передових країн Європи, де відхилення чомусь надзвичайно поширені.
А насправді регуляцію здійснює природний відбір, паршиву вівцю зожирає вовк. А у людей природнього відбору немає, тим паче, з покращенням медицини, частота спадкових хворіб та відхилень зростає. Не поясните, чому, зважаючи на "несамовите бажання здорових та талановитих мати дітей"?
Legum
по першому посту - виняток, і ще з "відхиленням", це як виняток в природі - зозуля........
з власного - хто не має власних дітей - зрозуміти важко і коментувати легко, я за це не берусь бо рахую: "див. вище"
-=VJ=-
Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 16:37) *
Та невже? Скілько спостерігаю за власним улюбленим суспільством, то бачу, що здорові, без спадкових хвороб люди чомусь не спішать заводити потомство, їм ближчим є проміскуїтет та безпечний секс, аніж убивати власний час, дивлячись за нащадками.


А я дивлюся, і бачу купи матусь з колясками. Питання наполовину заповненого стакана, як завжди.

Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 16:37) *
здоровий хлопака спився і ходить і розповідає, яку панянку натягнув


Відхилення від норми бувають в будь-якій популяції. особливо коли у неї вибірка більше сорока мільйонів.

Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 16:37) *
зверніть увагу на досвід передових країн Європи, де відхилення чомусь надзвичайно поширені.


Надзвичайно - це скільки відсотків?

Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 16:37) *
у людей природнього відбору немає


Є, просто не вовками.
Гетьман
Цитата(-=VJ=- @ 11.06.2009 16:47) *
Надзвичайно - це скільки відсотків?

Посилання раз Посилання два Про ожиріння говорити не буду, якщо раніше таке поняття стосувалося виключно патологічних випадків, то зараз це - одна з найбільших проблем розвинених країн.
Цитата(-=VJ=- @ 11.06.2009 16:47) *
Є, просто не вовками.

Невже? У нашому толерантному суспільстві? Де щотижня по телебаченню крутять подвиги людей з вадами?

Цитата(-=VJ=- @ 11.06.2009 16:47) *
А я дивлюся, і бачу купи матусь з колясками. Питання наполовину заповненого стакана, як завжди.

Ви матусь з колясками на відхилення перевіряли?
-=VJ=-
Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 17:03) *
Посилання раз Посилання два Про ожиріння говорити не буду, якщо раніше таке поняття стосувалося виключно патологічних випадків, то зараз це - одна з найбільших проблем розвинених країн.


І?

Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 17:03) *
Невже?


Ага

Цитата(Гетьман @ 11.06.2009 17:03) *
Ви матусь з колясками на відхилення перевіряли?


Які?
Блискавиця
Цитата(-=VJ=- @ 11.06.2009 15:10) *
Бо до цього вона мала звичайну ляльку, яка просто рухалася - і все.
А з півроку почала мати справу з маленькою людиною. І її тут же "вимкнуло".
А і не треба. Аби лиш зробили висновки для виховання власних дітей - щоб отакого не виросло.
Дурниці.
Продовження роду - це не стереотип, а базовий інстинкт кожного живого створіння. Виключення - створіння, які треба "викинути" з колообігу природи, "браковані" особини, які не повинні дати потомства, щоб не завадити усьому роду.
Отже нічого нормального в небажанні дітей нема. Це явна ознака відхилення від норми, яка повинна бути ліквідована, щоб не передавалась наступним поколінням і не розмножувалась.
До речі, є у мене думка, що таких людей треба перевіряти на спадкові хвороби - цілком можливо, що небажання дітей всьго лише зовнішній прояв захисної функції організму, яка блокує можливість передачі спадкових хвороб наступним поколінням - такий собі самозахист виду.
Суперцинізм, як захисна функція, інколи вигляда жахливо. І сумно.

Ну і де я писала, що продовження роду - це стереотип? Обов*язковість батьківства - це стереотип. А продовження роду - інстинкт. Хочеш-не хочеш, а він є. Але в людини з головою є вибір - мати дітей чи не мати.
Щось ти, Віджею, погано читаєш і бачиш лиш те, що хочеш бачити. Ти так само неправильно зрозумів і мою другу фразу про "любов-не інстинкт". І що мені тепер кожний допис тобі персонально пояснювати по два рази?

ПС. Та..."дурниці" - це дуже вагомий аргумент smile.gif

Цитата(Зимова Дівчина @ 11.06.2009 14:57) *
і ще щодо цитованого одкровення на початку теми. тьотка просто собі шось колупається в голові. а насправді дитину любить. інакше не виростила б, не хвилювалась про місце перебування і рівень отримуваної освіти. а решта просто таргани в мізках. в кожного вони свої.

З рештою твого допису цього разу повністю погоджуюся)). Щодо цієї цитати, то в мене теж склалося враження про те, що жінка хвилюється за дитину, інакше не дзвонила б зовсім. Але тут справа вже в іншому - можливо цей матеріал поданий саме так для того, щоб "не сильно тріпати нерви" тим, хто таки не може відмовитися від думки, що "дітей треба обов*язково хотіти і любити, бо - так". Та можуть бути й інші причини. Наприклад, той же ж стереотип, що "якщо я не буду така, як хоче більшість, то мене заклюють".
...та...ну і до слова "природньо" в мене все ще є претензії, але то наразі не так суттєво для мене smile.gif.

Цитата(веснянка @ 11.06.2009 15:13) *
Спробуйте хоч раз таке відчути на власному прикладі, і зрозумієте, що це вища матеріалізація урбанізованого егоїзму.І наскільки це важко.

Відповідь на цей допис зажене далеко у дискусію про егоїзм. Тому утримаюся smile.gif До речі, в мене теж є мати wink.gif
yushchenko
Інстинкт продовження роду сильніший за інстинкт самозбереження. То ж наскільки треба не хотіти жити, щоб не бажати мати дітей? На мою думку ,продовження роду- сенс життя. Чи може просто пожити в власне задоволення, потім хай загорнуть могилку, все скінчиться. І дітородні органи не будуть використані для свого прямого призначення, тільки заради оргазмів. Дуже схоже на екстремальну форму егоїзму, отже - ненормально.

А любов до дітей може прийти і після пологів. Також ненормально - не любити, це інстинкт. А якщо в людини такі базові інстинкти нерозвинуті, то вже дійсно проблеми з здоров'ям.
веснянка
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 21:09) *
З рештою твого допису цього разу повністю погоджуюся)). Щодо цієї цитати, то в мене теж склалося враження про те, що жінка хвилюється за дитину, інакше не дзвонила б зовсім. Але тут справа вже в іншому - можливо цей матеріал поданий саме так для того, щоб "не сильно тріпати нерви" тим, хто таки не може відмовитися від думки, що "дітей треба обов*язково хотіти і любити, бо - так". Та можуть бути й інші причини. Наприклад, той же ж стереотип, що "якщо я не буду така, як хоче більшість, то мене заклюють".
...та...ну і до слова "природньо" в мене все ще є претензії, але то наразі не так суттєво для мене smile.gif.


Відповідь на цей допис зажене далеко у дискусію про егоїзм. Тому утримаюся smile.gif До речі, в мене теж є мати wink.gif

Я, пані Блискавице, теж не думаю, що всім дітей треба обов"язково хотіти і любити.Є такі люди, які, на щастя, самі розуміють, що їм це суворо протипоказано, і навіть не через спадкові хвороби...
Але є такі люди, які покликані стати матерями у повному і багатогранному розумінні цього слова, не ссилаючись на думку суспільства.Розумію ваше прагнення виділитись із загального натовпу, але все-таки в питанні материнства існує або чорне, або біле.
А щодо матерів, - то ви яку матір маєте на увазі - таку, яка піклується і любить не через "стереотип" бути такою, як всі, чи ту матір, яка лишень народжує?
-=VJ=-
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 21:09) *
Обов*язковість батьківства - це стереотип.
А продовження роду - інстинкт.


Я не зрозумів, в чому тут різниця?
zav
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:26) *
Ну можна звісно вдатися до релігії і задатися питанням "наскільки любить нас Творець", але я не буду)). Взагалі-то дитина - це не творіння, це живе Створіння. Яке нам належить лише коли є в животі. І навіть до самого процесу "творіння" ми долучаємося опосередковано.
Адже не ми створили наш організм, де зароджується життя. Ми лише заносимо запліднювача у вже створене сприятливе середовище, у створенні якого ми не брали жодної участі. wink.gif

"Будемо палемізувати!"©
Дитина створюється двома чинникми: генетикою людської природи /спадкосвітю/ та вихованням.
Спадковість формують батьки дитини, коли зважаються на її наявність. Це свідоме /має бути, принаймні!/ формування батьками генетичного фонду їхньої дитини. Цим батьки забпезпечують мінімальну предбачуваність характеру їхньої дитини.
Далі все рішає хід виховання: якщо батьки сповна розуму, то лише розвинуть особистіть дитини, а не приб'ють її, чи ще якось покалічуть.
При наявності сівдомості в діях батьків по обох чинниках створення особитості дитини безперечно треба визнати - вони її таки створили, а не отримали у подарунок чи ще щось гірше.
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:26) *
Тобто ти збираєшся любити свою дитину лише тому, що вона "рідна"?))

Зауваження стосувалося не любові, а знання, якою буде моя дитина, ібо я, як її батько, не лише формую її генетику, а ще й виховую, тобто застосовую подвійний вплив. Якщо батько не знає, якою буде його дитина - він,вочевидь, поганий батько.
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 11:26) *
Це теж примус до любові через певний стереотип, що рідних треба любити. А чи всіх своїх рідних людей (родичів) ти любиш?))

Але про любов я теж маю що сказати!
Я каза не про родичів у цілому, а виключно провласну дитину. Її, на відміну від родичів, я її таки створив, ібо я знаю себе, я обрав для неї матір, я її виховав. Можна бути невдоволеним своїм творінням, але не любити його - мені здається, це занадто.
Крім того, моя позитція така, що кохання - найкраща частина мене, причому особисто для мене ця частина вже наявна у мені самому і не потребує зовнішніх "половинок", як зазвичай. Із цього випливає, що обрана мною кохана дружина не просто додає мені кращості, а подвоює її, бо моя кохана дружина теж найкраща /інакше би я її не обрав/. Так сома найкращий я подвоюю кращість моєї коханої дружини. І ось ми, двоє вдвічі найкращих, створюємо нащадка, авжеж вкладаючи в нього найкраще. Тобто фактично наша дитина буде найкращою вже у 4 рази, порівняно з кожним із нас до одруження. Ги!
zav
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Зимова Дівчино, я писала про створення живої людини, середовище - це яйцеклітина, яку ми не створювали, а яка нам дана...ну нехай "від природи". Здоров*я - це теж не зовсім залежна від нас річ, тому що ми можемо використовувати лише дані нам можливості організму.

Створили авжеж не ми, а наші батьки, ними, відповідно, й дана. Але лише ми нею розпоряджаємося, знаючи про вади та переваги. Ну, й тим більше в них нема мого виховання, ги.
А щодо здоров'я, то медичина таки істотно просунулася у питання використання не лише можливостей організму.
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Емм...а хіба в родичах немає твоєї плоті і крові? Є, але ж любити їх не завжди виходить, правда? smile.gif

Авжеж нема!
Це в мені є їхня, проте не навпаки!
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Фраза "природно любити власну дитину" - це і є стереотип. Власне в таку пастку і потрапляють люди, які примушують себе "любити", бо думають, що це "природньо"....а насправді вони може й не хотіли б мати дітей. Страждають в такій ситуації всі.

Панна розуміє, що не мати дітей - неприродньо?
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 12:18) *
Любов - це не природній інстинкт. Якщо ти говориш про інстинкти, то на тваринному рівні є лише прив*язаність через задоволення потреб. Це не любов. Спробуй пояснити - з якої такої причини "природньо любити" власних дітей? wink.gif

Любов до власних дітей логічно випливає зі слова власність, гигиги.

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Та ніякий це не розлад. Невже мало жінок залишає своїх дітей у дитбудинках? Невже ніхто з вас не знає батьків, які не дуже-то й люблять своїх дітей? Це нормально. Бо всі люди різні. Ніхто не може їх зобов*язати бути однаковими і любити своїх дітей.

Уже зробили - природа зветься. Бо якби любов до дітей не була природною, то й люди би не розмножувалися. І не треба списувати все виключно на існтинкт розмноження, ібо люди дитину не просто народжують, а ще й виховують, крім того суспільство прогресує, отже виховання покращується.
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Материнський інстинкт - це властиве тваринам, і це нічого спільного з любов*ю не має. Звичайний інстинкт продовження роду, як і секс. Та навіть у тварин трапляються випадки, коли вони кидають своїх дитинчат.

І це кидання власних дитинчат тваринами теж називають розладом. Крім того, здається, проблема наявна більше для зоопарків, а не для дичини, але не стверджуватиму.
Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 14:18) *
Саме так. Але через оці дурні стереотипи, що "це природньо", "полюбиш після народження", "всі матері люблять своїх дітей", "батьки зобов*язані любити своїх дітей" - багато хто робить дурницю і народжує, бо "всі так роблять". Замість подумати спершу і оцінити свої бажання smile.gif.

Так і хто їм винен, що не сповна розуму?

Цитата(bulbashka_aero @ 11.06.2009 14:19) *
Але ж інстинкт - це механізм, який цілком може зламатися...

Це неприродно і це лікується.
Цитата(bulbashka_aero @ 11.06.2009 14:19) *
Інша справа, що паскудно бути матір’ю, яка не любить своєї дитини (скільки покинутих дітей у дитячих будинках? чи коли мама туди своє рідненьке чадо сплавляє - це від великої любові?).

Давайте у відсотка: скікльки ж відмов батьків на 1000 малюків віком до року?

Цитата(Блискавиця @ 11.06.2009 21:09) *
Але в людини з головою є вибір - мати дітей чи не мати.

До речі, переважна більшість людей /чи жінок/ бирає не лише народження дитини, але й її виховання, що свідчить!
Для перегляду повної версії цієї сторінки, будь ласка, перейдіть по посиланню.
Русская версия IP.Board © 2001-2010 IPS, Inc.