взагалі в це питання можна включати все шо завгодно. От наразі задумалася.
Я беру свого величезного пухнастого товстого і колись білого кота на руки і звертаюся до нього "Пусічка"(ващет його звати Литовчик). Йому, в принципі, по фіг, аби їсти давала,але по-моєму навіть він кривиться на таке звертання
малі діти в мене теж таке сюсюкання викликають. Оце в розмові з дитиною,яка вчиться говорити, дорослі часто вживають слова,що якось спрощують чи заміняють інше більш ..складне шо лі? для дитини слово. ну от наприклад: "бо-бо" замість "боляче", "бібіка" замість "машина", "пі-пі" замість "пісяти" гг але ж це суто такі дитячі словечка, які нормальна доросла людина не вживає. То чи варто так сюсюкатися, так от говорити з дитиною,якшо все одно згодом доведеться перевчати?
ще я боюся,що дитина (моя) української мови не знатиме. носіїв мови в неї окрім мене не буде,а я сама її далеко не ідеально знаю. ше й фонетика в мене "така ніяка". в російськомовному середовищі в неї можуть бути проблеми з засвоєнням української. вона їй може ніколи і не знадобитися,але я вперто вважаю,що знати її вона повинна. Може я монстр? тероризуватиму маля непотрібною їй інформацією тіки тому,що я так хочу?...

блін. по-моєму в мене депресія, вибачте, треба виговоритись, не на стінах же вдома маркерами це писати( живу одна )

давайте мені своє дітьо на виховання)

То, шо рідну мову треба знати і вивчати, то є однозначно (маю таку саму проблему, бо дружина моя родом з Росії, хоча вона і спілкується українською, але деколи все ж таки прориваються іншомовні слова і дитина чомусь їх дуже швидко схоплює). А, от стосовно сюсюкання, то воно мабуть необхідне, бо дитині так простіше сприймати інформацію, а згодом вона сама від того відучиться.

Мені здається навпаки, що з дитиною не варто сюсюкатись. По-перше: це ускладнює можливо і без того складну вимову тих чи інших слів дитиною, а тут ще спотворення слів батьками. А по-друге: до дитини треба звертатись як до дорослої (повноцінної) людини - це добряче поможе її самоствердженню, тим більше, що кожне нове покоління розумніше за попереднє, тобто ви тут сюсюкаєтесь з дитиною, а воно дивиться і думає: "ото ж тупі в мене батьки, підіграти їм, чи що?" (в моєї подружки така дитина).

Якобзе, якшо дитина у мене піде, то буде мале чудовисько. А зважаючи на те,що обидва батьки ше ті зладєї, то важко вам прийшлося б гг

та він би дітьо кожний день поїв би пивом і воно б спокійно спало)))

це ви так думаєте)

інша ситуація- моя дитина житиме в Росії. тобто вона говоритиме російською,а українською..ну хіба шо зі мною)

ну не знаю.. я от малою такого не любила. на таких дорослих,що пробували зі мною сюсюкатись, дивилася як на ідіотів. я не памятаю цього,але мама розказувала)))


в принципі тежтак думаю. але думаю,шо як дивитимусь на її щічки,оченята ну .. ну взагалі на це чуддо, то не зможу втримтися,що не перейти на "мой хальосєнькій!" .. який жах))

ну от мене так виховували і чужі батьки вважали мене хамуватою дитиною,бо я могла спокійно зробити їм зауваження. типу там "чого ви розкричалися? тримайте себе в руках",коли сварилися))
а от щодо наступного покоління- не погоджуся. ніфіга воно не розумніше. воно тупіше,лінивіше і безвідповідальніше. це я 17річним суджу, з якими оки шо ше навчаюся)

Сорі, але мене вже від того "мой хальосєнькій" передьоргує.) А чого житиме в Росії? Переїздиш туди?


Ну, 17-річні - це ще те саме покоління. Наступне - це твоя дитина.)

ну а це в мене таке рефлекторно якось. от відсторонено якшо сприймати, то мене теж передьоргує)
ну я не у захваті,але він петербуржець,там робота,квартира і всі інші "удобства". тобто все влаштовано, тільки я така вредна... в Україні довелося б починати з нуля, було б дуже важко, а в нас нема на це часу і,мабуть,бажання. хоча спочатку планувалося жити в Україні. в мне вже бзікі якісь- ходжу по книжним мгазинам,шукаю український Буквар і придивляюся до дитячої літератури українською мовою- там же ніде не купиш.


боюся,що їй не буде з ким дружити,зважаючи на те,що у її однолітків будуть батьки,які вже зараз деградують)))

До речі, в Петербурзі є чи не більше можливості купити дещо з української літератури, аніж на сході чи півдні України.)

Я вважаю, що сюскатися й спрощувати слова - то є різні речі. Сюсюкатися наче можна, а от спрощувати слова наче категорично не радять.

Розмовляйте з дитиною українською - спершу цього буде достатньо, мені здається. По-перше, ви, як мати, бутете спілуватися з нею найбільше, по-друге, дитини сприйматиме українську мову змалку, і згодом лише довчить правопис.
p.s. Принагідно медіярував.

Якось не думала про це,коли їздила туди, чи жила там. Може воно й так. Але просити зараз Артьома подивитися- марна справа.це все рівно,що просити його купити мені гарного тлумачного словника німецької мови)))
хм. а от поцікавитися де там є українські школи він може. шось я раніше про це не думала. школа- то дуже нескоро,але все ж таки..)))
Дякую


я мала на увазі і те, і інше )))

я розумію,що зі мною дитина більше часу проводитиме,але чогось боюся,шо середовище російське на неї погано впливатиме.ну от в школу вона піде...
блін. про шо я думаю.

zavе, а от особисте питання.. ну... в тебе було відчуття ну гордості чи шо, коли син народився?)))

З іншого боку, якщо з вашою дитиною сюсюкатимуться родичі, то вам варто говорити нормальною мовою.

Саме від цього особисто мене чомусь тіпає... добре, що це притаманно лише бабці, то й то через раз.

Тю, так нормально, чьо ви?


Інтернет порятує, мені здається. Або родичі в Україні допможуть.

Ну, саме слова я не спрощую, проте можу помуркотіти, полялякати, поагукати навзаєм, бґґ. Десь теж щось таке казали, наче вимовляння тих звуків, що їх каже дитина, їй не шкодить.

Коли дитина піде до школи - питання зі суто мовного перетвориться на загальновиховне. Зрештою, за бажанням, ви можете до школи навчити диниу, що вона принаймні наполовину українець, що ці кляті москалі, що берегти рід, пам'ятати історію /ан прикладі "Наталки-Полтавки" навіть, або пісеньки Мазепи, чи ще чого - я не дуже знаюся на питанні/ - вона до школи прийде гордовитим точно не росіянином, хоча не українським нацюком. Але це складний вибір і важка праця - вирішуйте самі.

Діти - природні: чого гордитися природним - не розумію ніц. Вихованням дитини ще можна спробувати погордитися, але лише в тій частині, де ви її виховали, а не вона сама себе, ги.

Дійсно, це не така страшна проблема, як видається на перший погляд (ех вагітні, вагітні, які ж ви іпохондрички))))
якщо дитина буде чути мову принаймні вдома від матері - це вже чимало. і буде двомовною, а це кльово (в мене десь були англійські книжки про виховання дітей-білінгвів)
як трохи підросте - знайти в інтернеті українські книжки, мультики, дитячу музику не стане проблемою. навіть проживаючи в Росії.
тим більше - родичі у вас же в Україні ще лишаються? чи хоча б друзі якісь? на крайняк будуть посилки слати.
так шо не треба передчасної паніки.

ЗІ або запросіть мене в гості, я вам того діла привезу))))
ЗЗІ доречі, серйозно, цього року планую до Пітєра їхати у справах.

гг це не проблема, я навчу

Не знаю чи щось нове для тебе розповім, але проходив приблизно таку ж ситуацію.
До трьох років син ріс на Кавказі і дружина української не знала, а я фіг його знає як далеко був.
Тепер він одинаково чисто і легко розмовляє двома мовами.
Донбас –Україна, та на все місто ні одного українського класу в той час не було. Єдине- завжди вдома я розмовляв українською.
Пітер будували наші хлопці і піднялось там багато українців, то з місцем нормальнмй вибір.
А тому залишайся в любій ситуації україномовно, не парся і однозначно не сюсюкай з малим.
З такою неординарною людиною твоєму чоловікові і дітям завжди буде цікаво і то є дуже важливо.

Я в 1990 народилася. І тоді в моєму місті взагалі українську мову не чула навколо, крім батьків звісно. І нічого виросла і вільно розмовляю і українською, і російською. У деяких емігрантів діти в Канаді - Америці народилися. спілкувалася я з ними. акцент, звісно, сильний, але ж говорять

З дитиною треба говорити нормальною мовоюАби щиро і на перших порах, звичайно, не пояснювати слів про білінгвізм чи концептуальністьГоворити ПРАВИЛЬНО і зрозуміло, без сюсі-пусі і оцього викривлення слів на кшталт "сьозь ти таку бубу злобив, мацьонький". Кажуть психологи, що доцільно вживати зменшувально-пестливі форми для пом"якшення і лагідності мови, але, зрозуміло - головне інтонація і щирість. Викривлені форми слів ще довго переслідують малюків потім, коли вже і час розуміти майже усі поширені слова. а батькам важко боротися із звичкою, тому краще одразу ж сформувати правильне уявлення дитини про саме слово і значення його.
А щодо мов, то, зрештою, дитина сприймає все передовсім від матері, тому побільше розмовляти українською і не боятися, що вона її не зможе вивчити. А потім - тут вже казали - подальше вдосконалення - не проблема. Аби чула живу мову.

Якщо з дитиною від народження говорити кількома мовами, то вона ті кілька мов і знатиме. От в мене колєжанка малого хоче записати на англійську, там беруть з 3 - х місяців, треба ше трохи зачекати
Ну і шо з того, що Sensssorika не дуже українську добре знає. Все рівно старайся привчити дитину змалку, хто його знає як життя потім у вас складеться, може переїдете...
А на рахунок сюсюкання, то мабуть автоматично виходить, так як дитина зразу всього не вимовляє правильно, і мама старається під неї підлаштовуватись, щоб їй було зрозуміліше.

Пишу, як мама з невеликим досвідом . Розмовляю з малою звичайною нашою українською мовою, в свої 2 з половиною роки вона говорить нормальними реченнями, відповідає зрозуміло, і попросить що хоче. Звичайно, всі діти різні. Просто є приклад, де з дитиною розмовляють її словами, які повторяють так само, як вона. Хлопчик навіть не старається вимовляти їх правильно. А навіщо, якщо всі й так розуміють? А ще я бачу, що діти набагато розумніші, ніж ми думаємо. Моя думка - діти такі самі, як ми, і говорити з ними потрібно на рівних. А на рахунок мови - маленькі дітки набагато без проблем знають по дві, три і навіть чотири мови, якщо є з ким розмовляти

розслабся.. все буде так як має бути...
буде період сюсюкання.. довжина періоду індивідуальна.. тре чи не тре питання індивідуальне.
буде період націоналізаці єдина проблема це книжки українськоюю.. те що ти будеш говорити -цього на початок досить. питання скільки українського навколо буде потім..
мала моєї коліжанки в 4 роки знає 4 мови.. Швайцердойч ( баба дідо) німецьку ( тато мама) українську ( мама) англійську ( дитячий садок при універі).. ясно що не досконало, але.....

так що не напрягайся.. серце підкаже

А до мене завжди говорили на "ви"