З власного досвіду скажу наступне - майже завжди йшов проти їх "порад", АЛЕ! Не знаю як це пояснити, майже завжди БАТЬКИ були праві, я думаю, щось на підсвідомому рівні у них є, що "охороняє" НАС. Я це вже зрозумів давно.

Звісно, у них є досві. Але ж ми хочемо вчитися на власних посилках і перемогах. І втілювти свої бачення, а не їхні. Бо то вже буде їхнє життя. А не наше

Є помилки, які є фатальними, а тому і прислуховуємось до їх порад (не наказів!)

вам не видається, шо якшо людина не бачить фатальних наслідків від можливої помилки, то це вже її особисті проблеми?

Це ти сказала не обміркувавши...
От бавить у квартирі дитина - пхає дві викрутки в розетку... мати має спостерігати на це здаля, не заважаючи дитині? Це ж не материна проблема, що дитина не в курсі небезпеки, еге ж?..

Мну особисто батьки нічого не радять до того часу, коли я їх не прошу, або вони не бачать, що мені потрібна порада. Я гадаю це ідеально коректна ситуація з обох сторін...

спочатку її проблеми, але коли ці проблеми "вирішувати" тоді вже не до особистостей чи власних амбіцій........





непоганий варіант

якщо людина не має голови на плечах... то її ніяка допомога у вирішені проблеми не порятує ; ) імхо.

це як з якої сторони....різні ситуації є......

Вони не лише про такі говорять помилки. І взагалі, по-твоєму фатальні помилки батьків - то що? Може, я?

помилки не батьків а дітей!

я ж не кажу про дитячий чи підлітковий вік, коли спершу сам нічого не знаєш, а потім батьки нічого не знають...

я кажу про вік, коли людині 500 разів повторили, що від сексу можна завагітніти, а аборт річ зовсім не з приємних, а дитина наслідками не переймається, бо "зі мною такого не трапиться"...

і можна мені не писати зараз, що це теж проблеми виховання тих же батьків. звісно їхня. але кожна людина повинна розглядати і розуміти всі варіанти...

Так, батьки втручаються у мої стосунки, роблять вказівки чи критикують. Але це буває рідко, слава Богу!!! А іноді у мами навіть поради питаю, і це дуже зближує як рідних.

я їх вже так дістала, що вони погодилися на знайомство!! все пройшло чудово..

як не крути батьки завжди праві...бо в них більше досвіду...у зовсім безвихідних питаннях звертаюсь в першу чергу до батьків...а потім до професіоналів...обожнюю своїх батьків...
іноді звичайно ж роблю по своєму...але чогось не завжди вірно в мене виходить!

Принципіально їм нічого не розказую!Бо вони як розтриндять все всім знайомим,то тільки сиди і червоній.Впринципі навіть і не помічають,що я то наче літаю,то падаю...Мене влаштовує.А сказати думаю треба прямо,мол не лізьте у мої проблеми,хочу САМА.

а от мої страшно люблять лізти...ото не раз:лежу собі,дрімаю...мама підходить..Христино,чуєш...і далі йде якась історія із чийогось особистого життя...а на кінець..:що я хочу сказати..і мораль йде...
на що я відповідаю:я не вони..дайте виспатися..

уявив картинку... усміхнуло хочу спитатись: ти коли будеш мати своїх дітей, зможеш не повчати їх?

Мені оце тао про свого улюбленого зятя так довго розповідав. Ми довго говорили, доки він нарешті зрозумів. Але то вартувало 4 місяці життя. Бо ми з тим розбіглися, а він все на ене напосідав - мені кращого зятя і не треба (ітіть...)

вірю..я теж останнім часом на таку ситуацію починаю сміятися..Звісно,я повчатиму своїх дітей,адже це є елементом виховання..просто неприємно,коли чиюсь життєву ситуацію прирівнюють до твоєї...

так.. не приємно... мабуть так батьки стараються нас застерегти від подібного...

А може, варто було би спершу у дітей запитати, чи хочуть вони того застереження? Чи, може, вони хочуть на власному досвіді учитися?

1.Угу.. Як ж їм після всього що сталося пояснити що ти була повною дурепою/дурнем що не послухала/в їх ?

2.не думають а вважають напевне ??? і правильно роблять , бо вони НАСПРАВДІ мають більше ДОСВІДУ

3. Ну.... історія "Батьки та діти" вічна

Спільнота!
У мене така складна ситуація - зустрічаюся з дівчиною на сьогоднішній день вже пів року, дуже хочу її забрати з собою влітку на 10 днів до Карпат (культурний відпочинок культурною компанією), але є одне "але"... її батьки її не відпустять, у мене з ними нормальні відносини, але свою доньку (улюблену та єдину з чортзна ким чортзна куди і т.д. і т.п.) не відпустять...

поділіться досвідом, може в когось є універсальні методи чи ідеї, як вмовити її батьків відпустити їхнє чадо зі мною...

якось воно не в'яжеться докупи...

сядте всі разом та й поговоріть про це нормально - це мабуть найлегше...

Одруження врятує пана!

в тебе ще попереду час є........шукай
.....як на мене, якщо ви це разом бажаєте, вихід знайдете також разом.......

Купи ПІВА і приїжджай до її батьків за нею, ДУМАЙТЕ ПРО ПРИЄМНЕ, ПОПИВАЮЧИ ПІФКО В ЇЇ БАТЬКІВ ДОМА... та за 6 місяців вже батьком стати можна, а ти незнаєш як її в Карпати на культурний відпочинок забрати

йой, а чо за 6 місяців???

А мої батьки дуже часто не розуміють моїх вчинків заради дорогої мені людини, нажаль.
І багато вчинків так і лишаються незробленими наприклад рідкісні квіти їй зранку до ліжка (враховуючи, що вона живе в іншому місті)

Мої батьки давно зрозуміли що лізти у моє особисте життя не потрібно, всеодно буде так я захочу. Моя мамуля тільки інколи запитує про мого, так для цікавості (я їх ще досі не познайомила), хоча ми вже півроку разом. Ну просто не має підходящого часу, щоб звести їх разом Але нічого всьому свій час. Коли я приходжу до дому з гарненькою квіточкою, мої тільки підшучують трішечки, їм просто не віриться, що їх доця вже виросла. О... мені згадалася одна історія... ггг г гг г Все було так: мене провожав мій друг, і тут іде мій тато ми стояли не далеко біля мого підїзду і щось з ним теревенили... мій тато пройшовся мимо нас як "німець".. я до кричу,щоб зачекав мене я теж йшла вже до дому. Короче ми зустрілися з татом вдома і я внього питаю чому він мене не зачекав... а він мені " чому я маю мішати, там тебе ж проводжали.. " Тому я сміло сказати що мої батьки не втручаються у моє особисте життя, хіба що так для виду , не тому що їм всеодно , просто довіряють...

Завжди стільки цікавого дізнаєшся з відповідей на це питання.

Отже - так сталося, що ваші батьки та кохана людина - поняття абсолютно несумісні.
З ким залишитесь, кого залишите?

Прошу зауважити - варіанту "спробую примирити" чи ще якихось компромісних нема. Або - або. Вибирайте

Хм.. різні батьки бувають... я от вибрала би кохану людину... Головне знати, чи то дійсно вона кохана... і чи це та людина, якій би ти захотів посвятити все своє життя... І чи варто заради неї ризикувати стосунками з батьками... чи то так.. просто захоплення...
А батьки - то найрідніші люди... частинка тебе... , звичайно, вони змиряться з рішенням своєї кровиночки... з часом... Надіюсь...хоча.. це ше які батьки....

Якщо в юному віці, то точно з батьками лишилася б. Якщо за 20, то вже й сама зрозуміла б, чи варта та людина того, щоб з батьками стосунки псувати. Але батьків уважно вислухала б. Мабуть. Не знаю. В мене такої ситуації ніколи не було.)

А якби завтра трапилась?

Не трапилася б. Бо я обираю нормальних хлопців, проти яких мої батьки нічого не мають.

Я теж так колись думав

В нас з тобою різні батьки, до речі.

Шановні reyneke та VJ!
Ваша розмова чудова, шкода лише, що поза темою.

Якщо батьки не можуть змиритись, що їхня дитина закохана і їй добре з тою людиною, та ще й наполягають, щоб вона залишила ту людину- то вони собі, скажем м'яко, гонять. Якщо дитина ще залежить від батьків, то вибирати з ким залишатись і кого лишати- важко. Я б в такій ситуації, якщо би в мене не було вибору, просто вішала батькам лапшу на вуха, говорячи, що я залишила хлопця, і в той самий час шукала би шлях, як можна стати більш самостійною, і мати можливість зробити вибір, який би залежав виключно від моїх почуттів. Звичайно в таких випадках не обійтись без допомоги коханої людини.

пропоную поправку до правил: в опитуваннях завжди повинен буди пункт послати автора опитування не актуально.

zav: висуваю заперечення, зважаючи на тезу "нецікаво - не дивись"(с).

Я вибираю СЕБЕ! Хай батьки окремо побудуть і кохана людина разом з нимим, а я собі окремо...

я вибираю коханну людину,але трапляється так що приходиться й батьків вибирати,це питання дуже важке,батьки також ваші кохані люди.так чи ні?отже питання дуже спірне я зараз неможу сказати батькам все я вас незнаю,ви такі сякі пішли геть!і дівчині так само((треба просто найти між ними спільну мову і все буде ок!

мені здається, що енможна так розсуджувати.
якщо це кохана людина,такого питання просто не буде,от і все.
просто тре поступатись і проходити через труднощі разом з коханою людиною.а не бігти з дома з криками "мама!якщо ти його не приймаєш,то піду з дому навіки!"
але з іншого боку, все одно рано чи піздно ти підеш з дому і залишиш рідний дім,просто обов*язково треба зберегти відносини

Ще й як буде
Звісно, в залежності від того, які батьки. Але факт - може бути й таке.



Дивно. А як щодо своєї думки, свого життя? Чи все життя поступатись?



Саме тому я й формулював безкомпромісне питання - так чи ні. Батьки - це батьки, вони дорослі люди і роблять свій вибір свідомо, які можуть бути поступки? А кохана людина - твоя половина на все життя. Особисто для мене останнє однозначно важливіше. Моє життя - це моє життя, іншого у мене не буде, і воно занадто коротке, щоб його роздавати на поступки. Чи не так?

Кохана... Половинка... На все життя... а от якщо ти помилишся? Саме через те, що кохання тобі мізки затьмарило? А батьки, все ж, свідомо підказують, нє?

не спробуєш - не дізнаєшся. А конкретна особа до того, що вони не поважають твій вибір не має стосунку, нє?



З якого доброго дива свідомо? Звісно ні.

О, то ти ще й невпевнений, а вже зібрався псувати стосунки з єдиними людьми, кому ти дорогий насправді, заради того, щоб дізнатися, кохання то, чи просто щось в голову вдарило... ну-ну.


Якщо вони не поважають твій вибір, то, скоріш за все, вони вважають тебе несамостійним. І хоч би яким самостійним ти не був, 50% від цього вина твоя. і 50% накрутили собі батьки.)
Хоча можливий варіант з "поганою парою" також.
Про конкретну особу не зрозуміла. Якщо то про дівчину, то мабуть в вас обставини склалися так при знайомстві, що вона їм не сподобалася. Або батьки мають кращу на приміті. (Клінічний випадок.)


Ще скажи, що просто так, бо вони твої батьки і вони краще знають. Нє, звичайно, якщо в 17 років хлопцю приспічило робити дитину своїй дівчині, то вони краще знають, згодна. Тут і доводити нічого не потрібно.
А лізти, аби втулити носа, або на зло - це нездорово.

Пані, мова зараз не про мене, ОК?
Так, людина може бути невпевнена, але це перевіряється лише досвідом і часом.



По-перше - це що, аксіома?
По-друге - а коханій людині об"єкт кохання не дорогий, так треба розуміти?



Оце адвокатство. Я вражений.



Перепрошую, а яке їхнє діло?



А можна все таки почути доведення?

Я взяла гіпотетично. Просто "ти" коротше.


Згодна. Але я переконана, що можна обійтися і без конфлікту з батьками.


Ні.


Ну, на якийсь час - точно дорогий.


А нащо ж їх тоді знайомити взагалі?


Бо в 17 років, думаю, половина, якщо не більшість, вважають себе неабиякими дорослими і самостійними. І якась частина доводить свою самостійнісь в такий спосіб.
Чи ти хотів математичного обгрунтування?

ПС:
1. Вважаю людину дорослою, коли вона вже чомусь навчилася і хоч трошки зіткнулася з життям, а не одразу після школи з її інкубаторськими умовами (хоча про умови, то також спірне питання)).
2. Батьки не мають права лізти в життя своєї _дорослої_ дитини більше, ніж порадою. Якщо продовжують лізти, то або в дитини не все в порядку з мізками, або в батьків.