Чи колись хто небудь придивлявся до вогників маленьких оченят дитини...ті вогники можуть запалити великий вогонь любові в твому серці, вони здатні дати силу для подолання будь-яких проблем, і зарядять тебе таким позитивним настроєм шо його на цілий місяць може вистарчити...питання: як на вашу думку в таких очах може поряд з радістю жити смуток, і деколи аж занадто дорослий погляд..чи хтось бачив очі дитини сироти, або дитини з неповноціної сімї? поділіться враженнями...

Мабуть Ви один із "волонтерів св. Миколая"

так, як Ви влучно зауважили, і саме тому цю тему створила сьогодні, в день Св. Миколая...але якшо чесно я вже третій день ходжу під враженнями від побаченого...мені дивно, як таке ніжне Боже створіння може жити в умовах де б і дорослий незручно себе почував...

думаю, маленька дитина ще не вміє так ховати одне з двох почуттів, вона їх показує"по мірі поступання"...вони ще не знають що таке "маска". бачила очі дітей з неповноцінної сім*ї і одна з тих людей є моїм кращим другом-їй нічого не заважає в житті і вона не зважає на те шо у неї нема батька..очі у неї, напевно, самі радісні у всьго класу..кожен сприймає по-своєму. навіть сирота може бути рада шо в неї нема батьків, звичайно це якась "хвора" дитина

Я й про то і казала шо в дітей з неповноціних сімей і сиріт деколи добріші іщиріші очі ніж у дитини з повністю забезпеченої сімї...і навіть деколи треба вже дорослим людям повчитися в тих очей надзвичайній доброті і любові, а найголовніше шаленої любові до життя...

може.
діти сироти, чи діти з неповноціних сімей, чи просто дітям яким не пощастило...
вони або швидко дорослішають і крепнуть духом на смутку.
або ображаються на весь світ і стають невідкриті до інших.
або разом узяте.

я вас чудово розумію
теж був волонтером на "Миколай про Тебе не забуде!" (це якщо ви в цій акції брали участь)
вже 4ий рік)) цього року постійно був на Фабриці. можливо ви мене бачили....я за списки дітей відповідав

Os i vsia filosofija *uttia - - - - - zaradu cuh o4eniat varto *utu !!!!!!!!!!!!!

Я мала можливість побувати в одному з інтернатів. Там були діти різного віку.І в мене склалось враження, що чим дорослішими вони є, тим більше смутку і злоби в їхніх очах. Малеча-щира і наївна, сміється, бавится, тішиться, коли приходять до них, щоб побавитись, а більші діти (десь від 12 років) вже з насторогою відносилась до нас (не говорю вже про те, як вони між собою), і мало хто з тих дорослих приєднувався до наших забав чи розмов.
І дуже прикро, що та малеча з віком теж стане такою....
Там інший світ, і часами жорстокіший, ніж ми можемо уявити.
Страшенно шкода тих дітисок :-(

У всіх дітей неймовірні очі, найбільше мене дивує якась дорослість і всерозуміючість в очах, які здається вже все побачили. Коли дивишся в ті очі, то вже не потрібні слова і від того вільно і спокійно. Ті очі вміють БАЧИТИ, не просто дивитися, а бачити навіть те, що не бачимо ми...

Очі - дзеркало душі... Дитячі очі - дзеркало світу...

маленький пражанин, з яким я їхала на фунікулері. він довго спокійно і зосереджено на мене дивився своїми неймовірними оченятками

Тільки загляньте в очі дитини! Який світ, все нове, яскраве, нерозгадане, все хочеться розпізнати і таким чином познайомитися зі світом. Кожна дитина приходить у цей світ з чистим серцем, яке не знає про заздрість то обман... Але потім, відчувши черствість і ставлекння інших людей, серце черствіє... Дуже жалко дітей-сиріт, я не заходила до інтернатів, але знаю, ці діти дорослішають раніше так і не знавши материнського тепла та любові.

так ці дітки не отримують тої кількості батьківської теплоти як діти з повноцінної сім'ї ! таким чином щоб вони бачили що вони комусь потрібні , щоб вони менш відчували себе покинутими потрібно приймати учать у організаціях різних конкурсів для цих діток , відвідувати сиротинці та приймати активну участь у громадських організаціях що займаються цим питанням .